Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Саша.

Сьогодні у мене просто казковий настрій. Повернувшись додому, я набрала гарячу ванну і вирішила розслабитися.

Марія сказала водієві, що на навчання я сьогодні не піду, тому що трохи захворіла, за що я подякувала.

Знаю: Дмитро Олександрович докладе татові про мій прогул. А так хочу причина в мене буде.

І я не помилилася. Вже після обіду мені зателефонував батько, щоб дізнатися, як моє здоров'я і чи не потрібно викликати лікаря.

Голос у нього був справді стурбованим, але недовго. Через хвилину з початку розмови почувся сміх Христини десь на задньому фоні та, перепитавши мене щодо лікаря, батько швидко попрощався.

Наближається вечір, який я чекаю з нетерпінням. Давид запросив на вечерю, і при згадці про чоловіка у мене всередині пурхають метелики.

Я так скучила за його поглядом та усмішкою. А ще за поцілунками. Здається, мені завжди буде мало його поцілунків.

Не знаю, чи можливо бути більш щасливою, аніж я зараз.

З моїх мрій мене витягує дзвінок мобільного. Ніка.

— Привіт, дівчинко. Ну і де ти?

— Я вдома... Захворіла трохи.

— Ти справді вдома? — чується хитрий смішок, і я усміхаюся у відповідь.

— Дякую, — тихо промовляю.

— Я знала, що ти мені ще дякувати будеш. Отже, у вас все добре? — питає дівчина.

— Все чудово.

— Гаразд, я рада за тебе. То завтра будеш на парах?

— Звісно. Якщо я прогуляю ще один день, то батько приїде з Парижу раніше, щоб перевірити, через які такі причини я не ходжу в універ.

У слухавці чується сміх.

— Тоді одужуй швидше. Тут хлопці тобі також привіт передають.

— Їм також передавай.

Скинувши виклик, я згадую вчорашню поведінку Ярослава, а також його слова.

Він помиляється: Давид зовсім не схожий на мого батька. І думати тут нема про що… 

Відклавши телефон, я з усмішкою починаю перебирати свій гардероб. Сьогодні ввечері повинна виглядати неперевершено.

Хоч і не знаю, о котрій годині точно приїде Давид, але щойно почало темніти — готова виходити з дому.

Подивившись у дзеркало, я усміхаюся, уявивши очі чоловіка, коли він побачить мене.

Сукня темного-червоного кольору, на бретельках і на запах, підкреслює всі переваги моєї фігури. Вигідно підносить сексуальність зони декольте та витонченість талії.

З першого погляду може здатися, що ця сукня занадто відкрита і виглядає трохи зухвало. Але стримана довжина міді вдало врівноважує глибокий виріз декольте, роблячи це вбрання стильним та елегантним.

Взагалі, я не люблю такі яскраві речі. Але сьогодні захотілося одягнути саме цю сукню.

Підібравши до неї лодочки на шпильці в тон, я наношу макіяж. Волосся заколюю у високу зачіску, випустивши кілька локонів. Це дозволило відкрити шию і додати образу романтики. Не в змозі більше чекати, пишу повідомлення Давиду.

“З нетерпінням чекаю зустрічі.”

Але відповіді немає.

Щоб перестати виглядати через вікно вже знайому машину, я спускаюся на кухню.

Побачивши мене, губи Марії розтягуються в усмішці.

— І куди це ти зібралася? — награно здіймає брову жінка.

— Вечеряти.

— То тобі накривати у вітальні? — серйозно питає.

— Думаю, не варто.

Марія сміється і, похитавши головою, сідає поруч зі мною.

— А коли повернеться батько, що ти будеш робити? Довго так тікати не вийде. Колись-то він дізнається, і буде краще якщо від тебе.

— Я знаю.

Опустивши голову, стає трохи сумно.

Марія має рацію: рано чи пізно тато про все дізнається. І яка в нього буде реакція — не знає ніхто.

Тишу кімнати розрізає дзвінок мобільного, і, побачивши ім'я абонента, я підскакую зі стільця. Майже вилітаю сходами, зачинивши щільніше двері у свою кімнату.

— Алло, — з усмішкою промовляю я.

— Привіт, Принцесо.

Я виглянула у вікно, але машини за воротами не побачила.

“Можливо, чоловік ще в дорозі?”, — думаю я.

— Коли ти приїдеш?

— Вибач, маленька. Сьогодні ніяк не вийде зустрітися. Дуже важлива справа, не можу скасовувати.

Настрій одразу погіршився.

Звісно, я розумію, що Давид бізнесмен і в нього багато справ, але все ж таки стало сумно...

— Дуже шкода, — стараючись не видати свого стану, відповідаю.

— Вибач, що засмутив тебе. Обіцяю, я спокутую провину. Завтра.

— Гаразд.

— Зараз мені треба йти, але пізніше я ще зателефоную.

— Добре.