Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Між іншим, сьогодні понеділок і в мене купа справ. Було.

Та хіба це має значення, коли поруч вона? Звісно, ні.

— Не дивися на мене так. Між іншим, я у твоєму домі білизну загубила, міг би й допомогти шукати.

Дівчина зупиняється просто переді мною, огортаючи мене квітковим ароматом.

Вона заглядає прямо мені в очі, і я не можу відвести погляду. Гарна. Шалено гарна.

— Якщо ми зараз не поїдемо, то я не випущу тебе з цієї кімнати, — промовляю абсолютно серйозно.

І я готовий виконати свої слова в цю ж хвилину.

Саша також це розуміє, тому різко розвертається і йде до дверей.

Внизу хапає сумочку, куртку та вилітає на вулицю. От тільки червоні щічки видають її справжні бажання.

Допомагаю дівчині сісти в машину, і ми рушаємо з місця. Я впевнений, що Сашу не шукали. Приставив свою людину до її татка. Не хочу, щоб у дівчини виникли проблеми.

Але вже вирішив для себе. Тільки-но Ігор повернеться з-за кордону, я поговорю з ним відкрито. Не хочу приховувати нічого. І відпускати надовго Принцесу також не хочу.

Їдемо ми мовчки. Якщо бути чесним, то я втомлений і не буде зайвим гарно поспати цієї ночі. Бачу, що Саша так само майже дрімає, тримаючи мене міцно за руку.

До її будинку дістаємось майже через дві години. Година пік, дороги забиті, і дівчина вже пів години спить, відкинувшись на спинку сидіння.

Так не хочеться її будити, але в мене немає вибору.

Повільно нахиляюсь і залишаю легкий поцілунок у куточку губ. У мене відразу впиваються великі сині очі.

— Вибач, я заснула... Ми вже приїхали? — роздивляючись по боках, питає дівчина.

— Приїхали.

— Я буду сумувати, — зазираючи мені в  очі промовляє вона і відразу цілує.

Такий теплий, ніжний і відвертий поцілунок, який занадто швидко закінчується.

Саша вискакує з автомобіля і зникає за металевими воротами.

“Я вже сумую.”

Відправляю повідомлення і їду в бік своєї компанії.

Я й справді сумую за нею, хоча ми щойно попрощалися. Таке зі мною вперше.

На думку спадає наша історія з Христиною. За нею я ніколи не сумував. Звісно, чекав зустрічі й був радий нашим побаченням, але не хотілося розчинитися в людині.

Тепер розумію, що не так вже сильно я й кохав її.

Згадую очі Саші, коли розказував, чим закінчились наші з Христиною стосунки, і не можу зрозуміти.

Вона точно не знала правди.

Тоді що ж їй розповіла новоспечена наречена її татуся?

А чому я дивуюсь?

Ця дівчинка завжди вміла брехати, натиснути на потрібні струни, змусити пожаліти її… І те, що вона виробляла у ресторані, я певен, було навмисне зіграно для Саші. Вона ж точно помітила, що між мною і донькою Ігоря щось є. Тому і з розмовами до неї полізла.

Ось тільки розмова на терасі, її спроби мене поцілувати… Зовсім не зрозумів. І навіть трішки офігів. Але швидко отямився і дав зрозуміти, що минуле залишилося у минулому. І нічого повернути їй не вдасться.

Тисну на газ, вливаючись у потік автомобілів, і вмикаю музику.

Сьогоднішній настрій мені ніщо не зможе зіпсувати.

***

До вечора розбираюся зі справами в офісі. Я поспішаю.

Пів години тому запропонував Саші повечеряти десь у тихому місці, і вона погодилася.

До її будинку їхати хвилин сорок, а це означає, що я вже спізнююсь.

Тому останні папери просто гортаю і ставлю підписи. Все.

Зриваю з крісла піджак і на вихід.

Майже пробігаю повз секретарку, яка встає з місця з телефоном у руці.

— Давиде Несторовичу, це вам телефонують, — прикриваючи динамік, шепоче Влада.

— Хто?

— Сказали представити Лізою, — знизуючи плечима, вимовляє помічниця.

І я розвертаюся на місці.

Ліза?

— Перемкни до кабінету.

Підходжу до столу і повільно підношу слухавку до вуха.

— Я слухаю.

— Привіт, Кремньов. Я прилітаю сьогодні ввечері. Зустрінеш?

Солодкий голосок, як завжди, пестить слух.

— Взагалі, у мене плани були на вечір.

— Невже ти не знайдеш часу для мене? — майже бачу, як дівчина дує свої пухкенькі губки, і хитаю головою.

— Гаразд, я буду. Напиши о котрій.

— Так би й одразу. 

Блін, невчасно вона прилітає. Я так хотів провести цей вечір зі своєю Принцесою, але відмовити Лізі… не можу.

Доведеться перенести вечерю…