Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Практична педагогіка, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

272
0
09.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Практична педагогіка" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 182
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 28 ПОРЯТУНОК

Я відчуваю – недаремно
Зустрілись ми з тобою тут,
Хоч буде на дорозі темно
Я укажу тобі маршрут…


Другого березня зателефонував брат Владік і, як окропом облив:

— Там це, мені у справах до Києва їхати завтра. Я твоєму учню мотик завезу. То нехай готується. Вже якось у гаражі лад хочу навести.


— А до червня ніяк? - у мене виховний процес зривався. Я боялася, що якщо Вовка отримає мотоцикл раніше за обумовлений час, він взагалі школу закине.


— Так, сестричка, або я притарабаню це щастя залізне завтра, або віддам Ігорьку, він під боком і везти нікуди не треба, - знайомий тон та діловий ультиматум. Знала – так і зробить.


— Добре, вези, - погодилася. А що залишалося робити? Наче у мене був вибір. Ще на зимових канікулах, як тільки я заїкнулася своєму братові про його мотоцикл, що припадав пилюкою в гаражі, він пожвавився:


— Я вже п'ять разів хотів його викинути. Тільки місце у гаражі займає. Може, його й відремонтувати не можна, невідомо.

— А хто може подивитися? Ремонтувати не потрібно, просто сказати чи підлягає ремонту, чи ні, - наполягала я.

— Ти що, Києвом на мотику їздити зібралася? Там усе так паршиво з громадським транспортом чи екстриму заманулося?- сміявся, тому що знав - я до техніки ніколи не тягнулася.

— Це не мені. Одному учню. Я дружу з його бабусею. Хлопчик – сирота, – зізналася.

— Вже цікаво. Я так і знав, що ти там Матір'ю Терезою зробишся на пів ставки. Чи на всю?

— Владик. Нічого не питай. Просто дізнайся. Тобі ж він все одно не потрібен.

Потрібно казати, що Вовка зрадів, як слон. І про гараж за один вечір домовився. Вітьок його звів із ким треба, і Вова зняв в оренду неподалік будинку гараж у гаражному кооперативі.

- Але врахуй, не дотримаєш слова, я з тобою розмовляти не буду, - пригрозила Вові.

- Чого так про мене погано думаєш, мамо Соня? Пацан сказав – пацан зробив.

Увечері спочатку пролунав телефонний дзвінок, і я вислухала дифірамби Вови. Про мотоцикл він говорив, як про щось неймовірно цінне.

- Там це, твій братик грошей не взяв, але весь час так підозріло дивився на мене. А він у тебе класний! У техніці шарить. Домовилися, що в школі – я твій особистий охоронець. Типу робота така. Як плата за мотик. А чо, цікава робота. Слідкувати, щоб тебе не ображали та уроки не зривали. Кому треба в гарбуза вчасно з’їздити. Я тобі потім розповім, що входить до моїх обов'язків, – пообіцяв Вова. Дитячий садочок, і навіть не старша група.

— Розслабся, це Владік так пожартував, - заспокоювала я Вовку. Куди там! Він мені всі вуха продзижчав, як збирається ремонтувати цю купу металу й що туди ще хоче причепити, щоб був схожий, як у байкерів.

— Тільки школу не надумай прогулювати, - попередила про всяк випадок. - І не сиди в гаражі довго, бабусі твоя увага більше потрібна, ніж мотоцикла.

- Слухаюся, мамо Соня. Ти що, забула: я тепер не маю права пропускати жодного дня шкільного. Я ж тебе охороняю.

Потім зателефонував брат.

— Соня, ну у тебе й учні! Хлопець з мене на зріст і… Він – викапаний Макс. Де ти відкопала такого?
— Там, де відкопала, вже нема. Ти б чув, який він щасливий. А це ще мотоцикл не їздить. Що далі буде, боюся припустити, - я боялася, що Вовка про все забуде, крім нової іграшки.
— У вас із ним цеє, вже щось було? – відкрито запитав братик.
— Як ти можеш, Владе? Це мій учень.
— А ми з батею врубитися не можемо, що ти там у цій школі знайшла? - міркував далі Владік. - Гаразд, я тебе розумію, пацан класний, тільки тебе звільнять за зв'язок з учнем, а його зі школи попруть. Ви це там, тихіше якось. Шифруйтеся чи що…
— Не здумай свої припущення татові з мамою розповісти, - попередила.
— Та я могила. І Дімці теж не скажу. А він, ідіот, усе сподівається тебе у весільну сукню нарядити. Лади, сестричка, пока. Дзвони, якщо що.

Окрасою третьої чверті по праву можна назвати було Восьме березня. І хто цього дня вигадав уроки? Їх, щоправда, зробили короткими, лише по тридцять хвилин, а потім вчителів та всіх охочих зібрали в актовій залі та влаштували масштабний концерт. Від кожного класу готувався номер, а то й не один. Від мого 10-Б був вальс Лєни Новікової з Дімою Калашніковим та душевна пісня «Мама» у виконанні Аліни. Пробрало до краю душі не лише мене, а й інших вчителів. Унікальний випадок, коли хвалили діток. Ну, як тут не порадієш? Особливо тішило те, що самі підготували, самі пропрацювали, самі виступили – стовідсоткова самостійність.

Діти з усіх класів, у яких я викладала, нанесли стільки квітів мені до кабінету, наче до пам'ятника. Довелося ставити в усі банки й вази, які лише були у підсобці. Але багато ще залишалося. І як це все перенести додому? Коробки з цукерками та шоколадки я могла покласти в шафки до кращих часів, а от із квітами так вчинити було не можна.

Денис було запропонував допомогти донести «ці віники», як він висловився, але я не дуже хотіла навантажувати хлопця. До того ж мені тільки лілій у кімнаті не вистачало, щоб одуріти від їхнього аромату.

- Та що ви паритеся так сильно, - радила товстунка Галя. – Заберіть троянди, а решту залиште в школі. Помилувалися – і вистачить.

- Можливо, ви б дівчатка, по букету взяли, мам привітали, - просила я.

- Та ну, вам дарували, якось воно того, не зручно, - відмовлялися дівчата.

- А я пропоную обідрати пелюстки у квіточок і зварити трояндове варення, - озвався мій раціоналізатор Вігура Саша. – Чого добру пропадати? Все одно день-два і зав'януть. Тоді доведеться викинути. А так – смачно! Взимку відкрили баночку, посмакували й згадали про восьме березня. Клас!

Я згадала, як у дитинстві ми з бабусею варили варення із жовтих чайних троянд. Два дні милувалися кущем, що розпустився, облитий ароматною жовтизною, а потім обривали його, заливали цукровим сиропом пелюстки й злегка уварювали. Взимку банка відкривалася й не так їли медовий делікатес, як нюхали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 71 72 73 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"