Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

Лада заплакала, здавалося з ще дужчою силою. Присмак скорботи та горя осідав на кінчику язика, його і відчував Андрій.

Андрій пошкодував, після Зоїних слів пошкодував, що так погано думав про брата. Він всіляко натякав йому на проблему. Говорив прямо, коли цих сами натяків він не розумів.

Він оберігав Зою.

Він оберігав Ладу. Він віддав за неї найдорожче, що в нього було - життя. Після всього, що він зробив, в чоловіка язик не повернеться сказати, що Віктор був поганою людиною.

Вирішивши не слухати більше їхніх розмов, повністю довіряючи дружину Зої, Андрій піднявся на ноги, і повідомив:

— Через годину ми маємо бути готовими.

Він вийшов з кімнати важким серцем. І лише Зоїн погляд, обіцяючий, що все буде добре грів йому серце.Вона була в його житті досить недовгий час, але відколи з’явилась, все стало відчуватись по-іншому, через призму і її емоцій.

Зоя сама того не відаючи надавала йому сили рухатись далі. Навіть в цій ситуації, достатньо Андрію знати, що вона буде поруч і в нього з'явилось відчуття, що він зможе витримати будь-які незгоди. Аби тільки вона тримала його руку.

Вперше він зрозумів Віктора, який так одержимо хотів бути поруч зі своєю коханою.
Шкода, що його життя обірвалось так рано.

***

На кладовищі не було багато людей. Провести Червоного в останній шлях прийшли лише найближчі люди.

Зоя трималась поруч з Ладою допомагаючи тій стояти на ногах. За кутом чатувала швидка. Андрій перестрахувався.

Чоловік бачив, як до них поспішав Арнольд та його дружина, яка як тільки побачила Ладу одразу направилась до неї.

— Люба моя. — Скорботно протягнула Рожева, загрібаючи жінку у свої обійми, ігноруючи при цьому Зою, яка не відпускала свою подругу. — Я тобі так співчуваю. Мені Арнольд все про вас розповів.

Христині не пасував чорний колір, вона виглядала в ньому безглуздо. Але на похорони заведено одягатись саме в такі кольори - скорботні.

— Дякую. — Знесилено відповіла їй Лада.

— Ти можеш зі мною поговорити, якщо тобі це потрібно. — Почала щебетати жінка, здавалось і дихати в перервах забувала. Але Лада на неї не реагувала продовжуючи дивитись на закриту труну.

Христині не сподобалась така реакція жінки. Вона звикла бути єдиною її подругою. Але зараз, вона спостерігала за тим, як її колись найкраща подруга шукала підтримки в якомусь дівчиську.

Її забрав від дівчат Арнольд, відводячи трохи далі. Він бачив, що Ладі зараз було не до Христинчиних розмов. Вони поговорять потім, якщо захочуть звісно.

— Не зараз, кохана. — Жінка лише насуплено глянула на нього, але погодилась тати подрузі простір.

Зоя прослідкувавши за поглядом Лади лише міцніше стиснула її плече. Їй потрібен був спокій, аби гідно з ним попрощатись, а не голосне тріщання сторонніх.

— Я хочу підійти ближче. — Ледь-ледь відчутно мовила вона. Дівчина виконала її прохання і як тільки вона опинилась поруч, Лад присіла біля домовини, рукою проводячи по ній.

— Ти обіцяв завжди бути поруч. — З болем в голосі прошепотіла вона. — Ти обіцяв і не виконав.

Вона кулаком грюкнула по деревині. Андрій підійшов ближче, помічаючи істерику дружини. Йому тепер не було соромно за те, що його дружина була закохана в його брата. Тут зібрались лише ті, хто зрозуміє.

Він дав їй можливість прожити свої емоції, свій біль. Знав, що стане легше. Боліти не перестане, аое стане трішечки легше.

— Я не зможу її заспокоїти. — Повідомила йому Зоя, коли жінка все сильніше і сильніше бира руками по дереву.

— Тоді повідом лікарів, щоб були напоготові. — Дівчина кивнула і поспішила в бік до медиків, домовляючись з ними, аби вони були ближче до жінки.

Коли почалась церемонія, Андрій першим кинув грудку землі на домовину, прощаючись з братом та подумки просив в нього пробачення.

Не було прощальних слів. Кожен в серці оплакав Вітора самостійно.

Лиша Лада та Андрій не приховували своїх сліз, що відкрито котились по їхніх щоках.

Він клявся йому потурбуватись про Ладу. Так, як би того хотів сам Віктор. Сама жінка, кидаючи землю ледь не втратила свідомість. Зоя неабияк перелякалась за неї. Постійно крутилася поруч. Але в той момент покликала лікарів, аби жінці допомогли.

Вже будучи в кареті швидкої, куди її приніс Андрій, не довіряючи жінку нікому, вона прошепотіла йому рішення, яке далось їй з легкістю. Як тільки їй вкололи заспокійливе.

— Я хочу розлучитись.