Читати книгу - "Американська пастораль"

із ними. Був у нас навіть один індіанець, черокі, третій бейсмен. Не всі благополучні, але загалом усе гаразд. Класні хлопчиська. Багато різного дозвілля. Грали з Форт-Беннінґом, з Черрі-Пойнтом, військово-повітряною базою морпіхів у Північній Кароліні. Взули їх. Ще взули «Нейві-ярд» у Чарлстоні. Було в нас кілька хлопців — класних пітчерів. Один навіть потрапив у «Тайґерс». Їздили на гру до Рима, що в штаті Джорджія, і до Вейкросса в тій же Джорджії, на базу. Тамтешніх хлопців прозивали цуциками. Взули їх теж. Кого ми тільки не взували! Я надивився на Південь. Багато що бачив уперше. Побачив, як живуть там негри. Бачив там усі мислимі та немислимі раси. Зустрічався з красунями Півдня. Простих повій теж не минав. Презервативи? Так, аякже! Задер на ній спідницю — і до бою! Бачив Саванну. Новий Орлеан. Сидів у підозрілому брудному кублі в Мобіле, штат Алабама, і щастя моє, що за дверима звідкись узявся береговий патруль! Був баскетбол і бейсбол з двадцять другим полком. Став морським піхотинцем Сполучених Штатів. Носив кокарду з якорем і глобусом. «Тут тобі, Е-ео, ніяких пітчерів… Ішов би ти звідси, Е-ео…» Я став Е-ео для всіх цих хлопців з Мену, Нью-Гемпширу, Луїзіани, Вірджинії, Міссісіпі, Огайо — неосвічених хлопців з усієї Америки, для них я був тільки Е-ео. І мені це подобалось. Я звільнився в запас 2 червня 1947 року. Одружився з красунею на прізвище Двайр. Прийняв від батька бізнес, започаткований ще дідом, який англійською ні бе ні ме. Оселився в найкращому місці на світі. Ненавидіти Америку? За що — він жив в Америці, як риба у воді. Він зобов’язаний Америці всіма своїми юнацькими радощами. Його успіх і щастя кроїлись за американськими лекалами, і він більше не мовчатиме, щоб не давати волю її тупій ненависті. І власній самоті, яка затопила б його без цих американських почуттів. І тузі, що була б неминучою, якби доля занесла його в іншу країну. Як не крути, а все, що надавало сенсу його звершенням, мало американське походження. Все, до чого він був небайдужий, існувало тут.

Для неї ж бути американкою означало гидувати Америкою, а він не міг відкинути любові до Америки, так само, як не міг відкинути любові до батька і матері, так само, як не міг відкинути свою порядність. Як вона може ненавидіти цю країну, коли вона навіть не розуміє, що це за країна! От як могла його рідна дитина бути такою сліпою, щоб ганити «гнилу систему», завдяки якій її сім’я знайшла свій шлях до успіху? Паскудити своїх батьків «буржуїв», так ніби їхні капітали не були плодом невтомної праці трьох поколінь. Представників трьох поколінь (включаючи і Шведа), які гарували в смороді та слизоті дубильні. Сім’я, що починала з дубильні, працюючи пліч-о-пліч із вихідцями з найнижчих верств, в її очах перетворилася на «псів-капіталістів». Від ненависті до Америки до ненависті до батьків один крок, і вона розуміла це. Швед любив Америку, яку вона терпіти не могла та винуватила в усіх своїх негараздах, і всім серцем бажала її зруйнування. Він шанував «буржуазні чесноти», а вона їх ненавиділа, насміхалася з них, намагалася знищити. Він любив її матір, яку вона ненавиділа і замалим не вбила своїм вчинком. Тупа засранка! Вони заплатили сповна! Чому він не порвав той лист від Рити Коен? Рита Коен! Вони повернулися! Ці ворохобниці-садистки зі своїм бездонним талантом до антагонізму… Вони видоювали з нього гроші, задля розваги вициганили і її альбом із Одрі Гепберн, щоденник заїкання, балетки… П’ять років тому ці жорстокі молоді почвари, ці горе-«революціонерки» злісно насміялися з його надій, а зараз вирішили, що треба знову поглумитися зі Шведа Левова.

Усе, що нам залишається, — стояти збоку і дивитися на страждання, що надають їй ореолу мучениці. Рита Коен, яка називає себе Ученицею Меррі. Вони насміхалися з нього. Так, насміхалися. Адже, якщо це не поганий жарт, тоді справи ще гірші. Ваша дочка божественна. Моя дочка яка завгодно і хто завгодно, тільки не така. Вона надто слабка, заплутана, вразлива — та просто безнадійна! Навіщо ти сказала їй, що спала зі мною? А мені кажеш, ніби вона хотіла це почути? Ти це кажеш, бо ненавидиш нас. А ненавидиш нас за те, що ми цього не робимо. Ти ненавидиш нас не за те, що ми дурні, а за те, що ми розважливі, нормальні, працьовиті, згодні грати за правилами. Ти ненавидиш нас за те, що ми не стали невдахами. За те, що ми сумлінно й чесно працювали, щоб стати кращими в обраній справі, і стали кращими, а тепер процвітаємо, а ти заздриш, ненавидиш нас і хочеш нас знищити. І для цього ти використовувала її. Шістнадцятирічне дівчисько-заїку. Еге, ви не розмінюєтесь на дрібнички. Ви зробили з неї «революціонерку», сповнену великих думок і високих ідеалів. Сучі діти! Ви дивитесь на нашу смерть і радієте. Боягузливі покидьки. Вона стала рабинею не пихатого пустодзвонства, ні — вона стала вашою рабинею, і вам допомагали в цьому ваші пустодзвонні штампи та кліше, а вона, лиха, обурена дитина, котра через своє заїкання гостріше за інших відчувала кривду, не мала взагалі ніякого захисту. Ви змусили її повірити у те, що вона заодно з упослідженим людом, і зробили з неї свою маріонетку, свою підбріхувачку. І ось вам результат — гине лікар Фред Конлон! Ось кого ви вбили, щоб зупинити війну — начальника штабу в госпіталі в Дуврі, чоловіка, який в лікарні невеликого містечка організував блок для сердечників на вісім ліжок. Ось і весь його злочин.

Замість розірватися серед ночі, коли там не було ні душі, бомба (чи так було задумано, чи просто щось не спрацювало) бахнула о п’ятій ранку, за годину до відкриття магазину Гемліна, саме в ту мить, коли Фред Конлон відвернувся від поштової скриньки, куди вкинув конверти з чеками про оплачені напередодні рахунки. Він ішов у лікарню. І відірвана вибухом залізяка (фрагмент якоїсь конструкції) влучила простісінько йому в потилицю.

Дон після прийому заспокійливого була не в змозі говорити ні з ким, а Швед пішов до Расса й Мері Гемлінів, висловив їм співчуття, сказав, що він і Дон дуже любили їхній магазинчик, без якого неможливо уявити це містечко. А потім він пішов на похорон: Конлон лежав у труні як живий, гідно, з тим самим виразом привітності, що й за життя. А на другому тижні Швед сам (Дон от-от мали покласти в лікарню)