Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Джейн дивувалася, як коментуючи події в храмі він говорив так м’яко, а побачивши дорогу для себе річ, став таким холодним і розгніваним. Що за дивна людина?

Фелікс погладив кришку медальйона з дивно-зловісним виразом обличчя і, не відриваючи погляду від кулона своєї матері, продовжив:

— Можеш не турбуватися про мою самотність. Тому що я не самотній.

— Але ж вся ваша сім'я загинула.

— Скоро я створю нову родину.

— І ви любите когось із них? Ви любите Касандру? Чи хоч одна з них любить вас?

 Він відвів погляд від медальйона, і на його обличчі знову з'явилася усмішка - змія, як тоді у вітражній майстерні:

— Ти, я дивлюся, любителька душевних розмов. Так ось чим ти так підкорила місцевих мешканців. Не думав, що все так банально, — він знову виглядав знудженим. - Але я тобі відповім. Так, я люблю Касандру. А мене... Я чув освідчення в коханні багато разів.

— Так, вас люблять за прекрасні сині очі, силу, владу і те, що ви в будь-який момент можете дістати їм кришталевого райського птаха з рукава: всім дівчатам це подобається. А чи любить хтось саме Вас?

— Я і є сила та влада. І я можу дістати з рукава не лише кришталевих птахів. І це також Я. І, як ти сказала, – прекрасні сині очі – також мої.

В очах Фелікса промайнула злість:

- Ти вільна.

- Вільна? — Джейн оторопіла від такої бездушності. — Коли ви вилікували Едмунда, я думала, у вас є щось людське! Я дістала цей кулон, хоч ви чужа людина, просто тому, що для вас ніхто не робив справді важливих речей. Я думала, якщо ваше серце розтане, ви полюбите свій народ, то вони побачать у відповідь, якого хорошого короля мають.

— Яка тобі справа до нашого світу і хто в ньому любить чи ненавидить? — на його обличчі відпечаталася ненависть.

— Бо ви змусили мене жити в ньому. А в такому світі, я жити не хочу!

- Я не змушував тебе. Хіба це я відправив тебе до Айронвуда? Коли ти метушилася біля тієї жінки, я стояв десь поряд?

Джейн знову відчула холодок, що пройшов по спині, як і у вітражній майстерні.

— Звідки ви знаєте, як я потрапила сюди? Звідки ви знаєте про місис Кларк і про те, що я не змогла її врятувати?

- Я знаю все. І ти правильно сказала – Ти не змогла її врятувати.

Він натиснув на болюче місце. І чудово це усвідомлював. До голови Джейн почало підступати щось гаряче, якісь потоки незримої слабкості, від якої вона мало не плакала.

- Це було не в моїх силах, - її голос почав тремтіти, але вона не хотіла, щоб він бачив її сльози.

— Змінити щось в Айронвуді, так само не під силу тобі. І я знаю, навіщо ти дістала цей кулон. — Він труснув їм перед її обличчям. — Ти лише хотіла зіграти на моїх почуттях до сім'ї. І натомість забезпечити собі повернення додому. Не думала ти про мене або жителів цієї країни. Ти думала лише про себе, — він з силою кинув кулон на стіл. Гучний брязкіт наповнив кімнату. Він не відривав погляду від Джейн, смакував, як легко зрозумів її задум.

У душі Джейн здіймалася ціла буря емоцій. Люди завжди були такі щасливі та вдячні, якщо вона їм допомагала, робила для них щось. А тут її щирий вчинок перекрутили на елементарну вигоду. Вона згадала, як виконуючи свій задум, справді трохи сподівалася, що, розчулившись, король відправить її додому. Чи так він не правий зараз? І наскільки вона справді думала про нього і скільки про себе. Вона казала собі, що робить це заради всього королівства, але може це просто прикриття. Може, люди прикривають шляхетними справами свої власні прагнення і самі цього не помічають?

Джейн вже збиралася вийти геть, не маючи сили більше обтяжуватись самозасуджуючими думками, як Фелікс встиг сказати:

- Ти вільна, я...

- Третій раз не повторюєте, - закінчила за нього Джейн і вийшла за двері без поклонів і почестей.

Коридори палацу промайнули повз неї, мов у тумані. Після вечору з вельможами у Великій залі, вона щиро вірила, що зустріч із королем внесе світло у її сумні думки. Але цього не сталося. І як він сказав? ”Ти її не врятувала”. Джейн сподівалася, що місис Кларк таки вижила або, що її просто не можна було врятувати, але виявляється, це вона її не врятувала. Вона. По обличчю Джейн котилися сльози, за ними вона вже не бачила, куди йде. Якимось дивом їй нарешті вдалося дістатися своєї спальні. У кімнаті була Сара. Вона стелила ліжко, не підводячи очей. Джейн не бачила дівчину всі ці дні. Меліса казала, що Сару відпустили підготуватися до весілля, але, попри це, дивним залишався той факт, що вона навіть не заходила в гості.

-Леді Джейн, добрий вечір, - голос дівчини був сухим і беземоційним. Вона ховала очі під підковдрою і заправляла наволочку похапцем.

- Привіт, Саро.

Джейн не мала бажання розмовляти, але поведінка Сари її насторожила. Вона не витримає, якщо й дівчина вирішить припинити спілкування з Джейн через події в храмі.

— Сара ти не спитаєш, чому я плачу?

- Вибачте леді Джейн, у мене багато роботи, я вже поміняла вашу постіль, для вас все готово, - сказавши це, дівчина спішно покинула кімнату.