Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    Джейн увійшла до кімнати короля. Він сидів за столом, схрестивши перед собою руки. Було схоже, що він нічого не робив перед її приходом. Просто сидів і все. Король був одягнений у бежевий мухтан із золотою вишивкою. Сьогодні одяг особливо підкреслював його красу та велич. Дивно, що на ньому було таке святкове вбрання, а він так і не з'явився у Великій залі.

- Добрий вечір, король Фелікс, - Джейн чемно вклонилася.

Він підняв свій незмінно пронизливий і холодний погляд.

- Леді Джейн, як це ви знайшли час для відвідування моєї кімнати? У вас стільки справ: розгромити храм, проводити Козлоногого по селу або навіть по двох селах.

Джейн була здивована тією безтурботністю, з якою він про це говорив. Здавалося йому абсолютно байдуже, чим вона займається, навіть якщо завтра дівчина підірве сам палац. Вона боялася навіть зрушити з місця чи то від страху, чи то заворожена його величчю, яка відчувалась у ньому, наче незриме віяння, і так і залишилася стояти біля самих дверей.

— Ви ж не відправите мене до в'язниці? - Вона боялася ставити це питання, але в душі знала відповідь. Адже, якщо він не зробив цього раніше, то чому зробить зараз?

— Я не хочу, щоб підземні камери, яким більше тисячі років завалилися. Не знаю, які прийоми ти ще маєш. Ти вдарила в храмі людину, як коваль молотом по металу.

"Коваль молотом по металу? Хто йому таке передав?" Вона ледве стрималася, щоб не розсміятися.

Король виглядав стомленим, але в іншому мав досить здоровий вигляд, порівняно з його станом у їх останню зустріч. Джейн зраділа, що з ним уже все гаразд.

— Коли ти з'явилася в нашому світі, я був переконаний, що ти принесеш чимало шкоди, але не буквально як тварини чи тварюки, а як людина — витончено. У результаті ти просто як одне із чудовиськ вирішила все зруйнувати, напасти на людей.

- Я не хотіла нічого руйнувати. Трістан лише хотів зайти помолитися вперше у житті. І я не бачу в цьому нічого поганого.

— Щось до твоєї появи ніхто з “людей зеленої води” до храму не ходив. Мало того, що я весь той злощасний день слухав від вельмож скарги, про те, що Козлоногий розгулює Великими Садами, та пізніше він ще й відвідав храм Матері Природи, і ви разом влаштували там погром.

Джейн думала, що при зустрічі з королем він буде розсерджений, як ніколи, але на противагу її думкам він був навіть веселіший, ніж у всі їхні попередні зустрічі. Здавалося, він вичитує її просто тому, що вона зайшла в той момент, коли йому не було чим зайнятися, і тим самим вирішив заповнити нудьгу.

- Так, я вдарила одного послушника. Але вам дуже барвисто описали цю подію. Ви бачите мій кулачок? - Джейн підняла свою руку, показуючи її Феліксові.

— Мені описали надто барвисто, бо в нас ніхто нікого не б'є, і я навіть не можу цього уявити, як і всі інші жителі Айронвуда.

— Але ж вони виганяли його звідти вилами!

- Йому не можна там бувати, Джейн, - він сказав це так спокійно і м'яко, що дівчина на мить побачила зовсім іншу людину. І зрозуміла, що вона не дарма пірнала у море.

— Ви обіцяли вилікувати його ноги, а не бажаєте навіть у храм пустити.

 Він раптово та різко підвівся.

- Я сам розберуся зі своїми обіцянками, - його голос знову став прохолодним. Їй не треба було цього говорити. Вона не мала права судити про стосунки, які існували між Трістаном та Феліксом. Тим більше, що це було у ранньому дитинстві.

Мабуть, саме час показати плоди своєї праці.

Вона підійшла ближче і поклала медальйон на стіл. Джейн вже передчувала, як побачить перетворення броненосця на пухнастого кролика. Як з нелюдимої байдужої людини вийде чутлива і добра. А вона там усередині неодмінно є, вона це знала. Але секунди спливали, а жодних перетворень не відбувалося.

- Що це? - промовив він.

— Це медальйон вашої матері. Я дістала його з моря, а точніше – з корабля, – голос Джейн набув невпевненості. Під його крижаним тоном вона почала сумніватися в реальності того, що  зробила. Настрій його питання більше пасував, якби вона виклала йому на стіл грудку затхлих водоростей, намагаючись видати їх за щось цінне.

Вся його безтурботність і добрий настрій, миттєво зникли.

— Я не казав, що наш договір ще діє, — він пройшов повз книжкові стелажі, поступово наближаючись до Джейн, шлейф його мухтани розсипався по підлозі позаду нього золотими переливами серед складок тканини. У Джейн спітніли руки, коли він підійшов до неї впритул. Вона навіть назвала б це грубим недотриманням особистого простору. Її лякав той факт, що йому наче було байдуже, що вона там принесла.

— Я зробила це не для того, щоб ви вилікували когось, — вона взяла себе в руки та говорила дуже впевнено. Зрештою, вона пірнала в невідомі глибини заради нього і не збирається боятися через його невдячну поведінку, — це заради вас. Адже вас ніхто вилікувати не може.

- А зі мною щось не так?

— Я думаю, ви надзвичайно самотні.

Він задумливо обійшов її та взяв зі столу медальйон:

— Спочатку ти товаришуєш із Козлоногим, дістаєш мене проханнями вилікувати хлопчика з села, тепер ти вхопилась і за  мене. Ти уявила себе нашим месією чи кимось іще? Може, ти хочеш стати правителем Айронвуда? Таке розуміння всіх підряд просто неоціненне.