Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Я втупився в підлогу, намагаючись знайти слова, які не вдарять ще сильніше.
— Це вже в минулому, — пробурмотів нарешті. Чорт, що ще я міг сказати?

— Це не в минулому… Ти справді думаєш, що я можу просто... взяти й забути? — Арі зітхнула, проводячи пальцями крізь волосся. — Ти шантажував мене, Лео...

Я стиснув щелепи, внутрішньо картаючи себе. — І мені шкода. Хіба цього недостатньо? — мої слова прозвучали різкіше, ніж я планував.

— Недостатньо! — її очі спалахнули вогником образи й болю. — Я хочу знати все. Не хочу таємниць, не хочу цих мовчань, Лео.

Вона мала рацію. Чорт забирай, вона мала рацію. Але якщо я скажу їй правду зараз... Це розірве її спокій на клапті. І... можливо, навіть більше.

— Не зараз, — сказав я нарешті, голос прозвучав низько, з важкістю, яку я не міг приховати.

— Серйозно? — вона гірко усміхнулася, але усмішка швидко згасла. — Це тому, що я вагітна? — голос здригнувся, і це було наче лезо по шкірі. — Ти думаєш, що можеш просто вберегти мене від правди? Бо я для тебе що — інкубатор?

Ці слова... Вони вдарили сильніше за все, що вона могла сказати.

— Ти не довбаний інкубатор для мене! — голос вирвався різкіше, ніж я планував, але вже було пізно. — Звідки ти це все береш? — я провів рукою по волоссю, намагаючись стримати злість, що змішувалась із розпачем. — Я намагаюся все налагодити, Арі... Але тебе, чорт забирай, нічого з цього не влаштовує!

Вона відступила на крок, і цей рух вдарив сильніше за будь-які слова.

— То вся провина на мені? — її голос затремтів, але очі залишались сповненими гіркоти. Вона дивилась на мене так, ніби я руйнував щось важливе, навіть якщо й не хотів.

— Я не казав цього, — видихнув я, стискаючи кулаки, щоб не сказати ще чогось, про що пошкодую. — Але ця тема закрита.

— Чудово, — її губи стиснулись у тонку лінію. — Тоді й для мене все закрито! — з цими словами Арі різко підвелась із дивана.

— Що, чорт забирай, це має означати? — я піднявся слідом, серце гупало в грудях важкими ударами.

— Це означає, — вона повернулась, погляд виблискував сльозами, але вона вперто їх стримувала, — що поки ти збираєшся мовчати й приховувати від мене правду — тримайся на відстані.

Її слова рвали повітря навпіл, залишаючи після себе порожнечу.

— Ми почали все з фальші, — голос став тихішим, але кожне слово било в точку, — і ми так і продовжимо. Я не хочу бути близькою з тим, хто не відкривається мені повністю.

Вона розвернулась і пішла, залишаючи за собою гірку тишу й порожній простір, який не заповнити жодними виправданнями.