Читати книгу - "Біле Ікло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ці люди викликали в ньому таку неприязнь, якої не передбачала навіть природа. Та матінка-природа наділила його й здатністю пристосовуватися. Там, де інший звір загинув би або змирився, Біле Ікло пристосовувався до обставин і жив далі, нескорений і незламний духом. Може, диявол в особі Красунчика Сміта зрештою й зламав би Біле Ікло, але той сам ставав чортякою, і всі старання ката були марними.
Якщо в Красунчику Сміті сидів сам сатана, то Білим Іклом заволодів другий, тож вони скажено кидалися один на одного. Розпочалася нескінченна війна двох гаспидів. Раніше Біле Ікло мав досить глузду, щоб коритися людині з палицею в руках, а тепер його розум потьмарився. Варто було почути Красунчика Сміта, як на «бійцівського вовка» нападав сказ. А коли вони зіштовхувалися й ломака заганяла Біле Ікло в глухий кут, він і тоді не здавався — гарчав і шкірився на свого найзапеклішого ворога. Угамувати його було неможливо. Красунчик Сміт міг бити Біле Ікло як завгодно й скільки завгодно, але той залишався собою. Навіть коли втома гнала ката від жертви й він ішов із загорожі, йому вслід лунало зухвале ревище неприборканого духу, що кидав Біле Ікло на залізні ґрати й рвався з горла відчайдушним виттям, нуртував у ньому полум’ям ненависті.
Коли пароплав прибув у Доусон, Біле Ікло перенесли в клітці на берег. Але й у місті він жив так само — на очах у всіх, заґратований, завжди оточений допитливою юрмою. Красунчик Сміт виставив напоказ свого «бойового вовка», і люди платили по п’ятдесяти центів золотим піском, щоб подивитися на нього. Біле Ікло не мав і хвилини спокою. Якщо він спав, його будили, піднімали з місця палицею. Публіка хотіла отримати повне задоволення за свої гроші. А щоб видовище було цікавішим, Біле Ікло дражнили, глузували з нього, дошкуляли, аби довести до сказу, щоб він на очах у всіх шаленів од несамовитої люті.
А найбільше дошкуляла атмосфера, в якій жив Біле Ікло. На нього дивилися як на страшного дикого звіра, і це ставлення людей передавалося йому крізь ґрати. Кожне їхнє слово, кожен рух переконували його в тому, наскільки страшна для них його лють. Це тільки посилювало вогонь його шалу, тож його лють сама себе живила і зростала з кожною хвилиною. Ще один доказ його здатності пристосовуватися — властивість матеріалу набирати іншої форми під впливом оточення.
Красунчик Сміт не тільки виставив Біле Ікло напоказ, а й зробив із нього професійного бійця. Коли була можливість улаштувати бій, Біле Ікло виводили з клітки й тягли до лісу, за кілька миль від міста. Зазвичай це робилося вночі, аби уникнути місцевої кінної поліції. Через кілька годин, на світанку, з’являлися глядачі й собака, з яким він повинен битися. Біле Ікло зустрічався з собаками всіх порід і всіх розмірів. Він жив у дикій країні, і люди тут були дикі, а собачі бої зазвичай закінчувалися смертю одного з учасників.
Оскільки в боях виступав Біле Ікло, то гинули його супротивники. Він не знав поразок. Загартований із раннього дитинства лісовими сутичками та боями із Ліп-Ліпом і зграєю молодих псів, Біле Ікло набрався досвіду, який відігравав найважливішу роль у всіх його досягненнях та перемогах — звідти ж походила і його надзвичайна здатність триматися на ногах. Жодному супротивникові не вдалося ані повалити його, ані збити з ніг. Улюблений бойовий прийом вовчих нащадків — кидатися на супротивника прямо, спереду, або несподівано збоку, щоб ударити його в плече й перекинути горілиць. Гончаки з берегів Маккензі, ескімоські та лабрадорські кудлачі й мелмути, лайки, вівчарки, ньюфаундленди — всі випробували на Білому Іклі цей прийом і нічого не домоглися. Не було випадку, щоб Біле Ікло заточився, він завжди впевнено й твердо тримався на ногах. Люди розповідали про це одне одному й щоразу чекали на його поразку, але він розчаровував їх.
Величезною перевагою Білого Ікла над супротивниками була його блискавична швидкість, реакція та унікальна кмітливість. Навіть найдосвідченішим із них ніколи ще не траплявся такий меткий, спритний і непередбачуваний пес. Запорукою перемог були й особисті його манери — раптовий напад і блискавична атака. Усі собаки зазвичай виконують перед бійкою певний ритуал — настовбурчуються, вишкіряються, гарчать — і всі собаки, яким довелося зчепитися з Білим Іклом, були миттю збиті з ніг і конали ще до того, як почали битися, так і не отямившись від несподіванки. Це траплялося так часто, що Біле Ікло почали притримувати, щоб його супротивник скінчив свій підготовчий ритуал і навіть першим кинувся в бій.
Але найголовнішою перевагою в боях був його власний досвід. Біле Ікло розумівся на бійках, як жоден із його супротивників. Він бився частіше від них усіх, умів відбивати будь-який напад, а його власні бойові прийоми були набагато різноманітніші й навряд чи мали потребу в удосконаленні.
Час минав, і собачі бої влаштовували дедалі рідше. Аматори собачих боїв уже втратили надію знайти Білому Іклу гідного суперника. Красунчик Сміт мусив виставляти його проти вовків. Індіянці ловили їх капканами спеціально для цієї мети, і бої Білого Ікла з вовками незмінно залучали юрби глядачів. Одного разу вдалося роздобути десь дорослу самицю-рись, і цього разу Білому Іклу довелося відстоювати в бою своє життя. Рись не поступалася йому ні в швидкості рухів, ні в люті, й пускала в хід і зуби й гострі пазурі, тоді як Біле Ікло діяв лише зубами.
Але після сутички з риссю бої припинилися. Білому Іклу вже ні з ким було битися — ніхто не міг випустити на нього гідного супротивника. Він просидів у клітці аж до весни, і його тільки показували людям за гроші. А навесні в Доусон прибув якийсь Том Кінен — професійний картяр, і привіз із собою першого на Клондайку бульдога. Ніхто не сумнівався, що Біле Ікло битиметься з тим бульдогом, і деякі мешканці міста з нетерпінням чекали цього поєдинку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біле Ікло», після закриття браузера.