Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Лютнева революція дала змогу повернутися із заслання: навесні 1917 p. E. Квірінг приїхав до Катеринослава, поринув у революційні події. Його – члена Катеринославського комітету РСДРП(б), представника більшовиків у виконкомі Ради робітничих депутатів, одного з керівників бойових дружин – можна було бачити на мітингах і робітничих зборах, у солдатських казармах і заводських цехах, у редакції більшовицької газети «Звезда». І скрізь полум'яне слово революціонера кликало трудящих до єднання під керівництвом більшовицької організованої боротьби за владу трудящих.

Наприкінці 1917 р. Е. Квірінг очолив Катеринославську Раду робітничих і солдатських депутатів, на заклик якої революційні загони встановили у місті Радянську владу. Перші її кроки у Катеринославі, як в країні в цілому, були надзвичайно важкими: промислові підприємства закривалися, різко зростало безробіття, підприємці зволікали з виплатою грошей робітникам, старі спеціалісти саботували рішення Ради, місту загрожувало повне припинення постачання продовольства. Представники угодовських партій, причетні до розрухи і розладу виробництва, намагалися дискредитувати Радянську владу, звинуватити її в усіх бідах.

На Е. Квірінга лягла відповідальність за нормалізацію справ у місті. Представники влади ознайомили населення зі своєю програмою ліквідації загрозливого становища: створення економічної ради для організації виробництва і розподілу, запровадження робітничого контролю, страхування від безробіття. Рада розробила заходи щодо реорганізації постачання продовольством, поліпшення житлових умов трудящих тощо. Але втілити всі задуми в життя не вдалося: навесні 1917 р. починається окупація України німецько-австрійськими військами.

Діючи в умовах підпілля, більшовики намагалися посилити вплив на трудящих, підготувати їх до боротьби за відновлення Радянської влади. Почалася і робота по практичному об'єднанню більшовицьких організацій України в єдину партію. Е. Квірінг був активним учасником процесу створення Комуністичної партії України. Він послідовно відстоював інтернаціоналістські засади у партійному будівництві, боровся з тенденцією федералізації РКП(б). Виступаючи у липні 1918 р. на I з'їзді КП(б)У з співдоповіддю у питанні про утворення КП(б)У (основним доповідачем був М. Скрипник), Е. Квірінг засуджував ідею утворення в Україні організаційно відособленої від РКП(б) Комуністичної партії. Об'єднуючи більшовицькі організації України в єдину партію, говорив він у своєму виступі, слід усвідомлювати, «що ми тісно пов'язані з Російською Комуністичною партією, що ми самостійні в питаннях місцевих, що для керівництва місцевою роботою ми можемо мати свій Центральний Комітет, але що в питаннях загальнопартійних, в питаннях програмних ми тільки частина Російської Комуністичної партії…» Після гарячих дебатів було прийнято запропоновану Еммануїлом Йоновичем резолюцію про створення Компартії України як складової, невід'ємної частини і бойового загону єдиної РКП(б).

Прізвище Квірінга називалося серед кандидатів у секретарі ЦК КП(б)У Але тоді ним став Г. П'ятаков – прибічник самостійної партії, прихильник ліворадикальних дій. Коли підняте за його ініціативи повстання проти австро-німецьких окупантів і гетьмана, виявившись недостатньо підготовленим, зазнало поразки, Г. П'ятакова на Пленумі ЦК КП(б)У 8—9 вересня 1918 р. було звільнено з посади секретаря ЦК. А обов'язки керівника партії було покладено на С. Гоппер – соратницю Е. Квірінга, який значно посилив свої позиції і вплив. А на Другому з'їзді КП(б)У (17—22 жовтня 1918 p., Москва), який засудив політичну лінію попереднього керівництва, Еммануїла Йоновича було обрано секретарем Центрального Комітету. І цю посаду він обіймав до березня 1919 р.

Першочерговим завданням парторганізацїї республіки в цей період була концентрація партійних сил у пролетарських центрах і великих містах України з метою створення військових підрозділів для боротьби з окупаційними військами та владою Директорії, що настала в Україні в результаті антигетьманського повстання. Сформовані у нейтральній зоні повстанські полки були підтримані регулярними частинами Червоної армії РСФРР, що вирішило результат боротьби на їх користь.

У березні 1919 p. E. Квірінг звітував III з'їзду КП(б)У про діяльність ЦК з жовтня 1918 р. по лютий 1919 р. У його ґрунтовній доповіді аналізувалася робота по організації трудящих мас України на боротьбу за відновлення Радянської влади, закріплення її завоювань, вироблення тактики щодо інших партій. Значне місце відводилося питанням кадрової політики КП(б)У, посилення її впливу на різні галузі соціалістичного будівництва в республіці. Разом з тим доповідач самокритично проаналізував недоліки і помилки в роботі ЦК КП(б)У.

Необхідно зазначити, що внутріпартійна обстановка в республіканській партійній організації у 1918—1919 pp. була досить складною. Це пов'язано насамперед з істотними розходженнями серед її діячів у оцінці перспектив та рушійних сил пролетарської революції в Україні, у питаннях тактики революційної боротьби, організаційно-партійної роботи. Серед керівного ядра КП(б)У все ще не згасли групові пристрасті, що позначалося на всій обстановці в партійній організації республіки. І досить було навіть незначного приводу, щоб внутріпартійна боротьба знову загострилася. На III з'їзді таким питанням стала оцінка діяльності ЦК КП(б)У «Ліві» відразу ж обрушилися на ЦК зі звинуваченнями, в яких домінували суб'єктивізм і емоції, бажання взяти реванш за негативну оцінку їх роботи у складі ЦК першого обрання. Не останню роль у цьому відіграло й те, що саме з ініціативи ЦК, у якому переважали прибічники правих поглядів, у січні 1919 р. Г. П'ятаков був замінений на посаді голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України X. Раковським.

Обговорення звіту ЦК КП(б)У було дуже напруженим: принципова партійна критика почасти підмінялася різкими випадами, необ'єктивними оцінками. Багато хто з делегатів, особливо ті, що представляли підпільні організації, були необізнані з груповою боротьбою в КП(б)У і не зуміли відрізнити справедливі зауваження на адресу ЦК від необгрунтованих нападок на його політичну лінію і практичну роботу. Все це призвело до того, що лінія «лівих» на визнання тактики ЦК неправильною і звинувачення його у нездатності керувати партійними організаціями республіки в умовах «загострення громадянської війни» були підтримані незначною більшістю голосів (99 проти 92). Е. Квірінг залишив посаду секретаря ЦК КП(б)У. Проте навіть такий поворот подій не підірвав авторитету Еммануїла Йоновича у комуністів республіки. Про це, зокрема, свідчить обрання його в останній день роботи з'їзду членом ЦК КП(б)У а на організаційному засіданні ЦК – до складу Політбюро республіканської парторганізацїї.

У січні 1919 р. Е. Й. Квірінг був призначений головою Ради народного господарства України. Він входив також до складу Раднаркому УСРР За короткий час мирної передишки на фронтах громадянської війни в Україні Еммануїлу Йоновичу вдалося розгорнути велику роботу щодо створення раднаргоспів, націоналізації промисловості і транспорту, координації господарської політики