Читати книгу - "Жлобологія"

Сімейна традиція в Україні теж мамаївська: ти, жінко, будь Берегинею і ключницею, а я буду козаком Мамаєм. Гулак-Артемовський про це оперу «Запорожець за Дунаєм» написав: «тепер я турок, не козак». Тобто я взагалі-то лицар і козак, але сьогодні турок, ефенді, дам тобі по шиї, ханум, бо мені борщу не зварила (Сміється. — Упоряд.). Мусульманська модель сім’ї чітко структурована. Так, вона ґрунтується на фінансових зобов’язаннях, жінка мусить поводитися ось так сумирно, в обмін на те, що чоловік її утримує. Її, ще одну, третю, четверту. А не схоче — то шаріатський суд йому швидко розкаже, що не так.

Глибоко символічно, калим у старому Туркестані за жінку неосвічену, зате з практичними вміннями, був значно більший, ніж за жінку, яка вміла читати і писати. Бо освічена не вважалася жінкою вповні, повноцінною господинею у їхньому розумінні. Зважаючи на те, що вона замість того, щоб в хаті порядкувати, починає сперечатися, говорити... І видавали дівчину юною, щоб вона ще самостійно думати не навчилася (Сміється. — Упоряд.).

Це еволюційна пастка: люди сходяться за принципом подібності, а уживаються за принципом протилежності. Розвиток є тоді, коли є конфлікт. Ця стара традиція шукати чоловіка для доньки мала на меті знайти саме такого, щоб пара була ефективною економічно і плодилася. А те, що вони різні люди — то дурниця. Нехай навіть сваряться, з часом все стане на свої місця.

Любовний щем теж виникає на стадії уподібнення, але секс і господарювання потім беруть своє. Споконвіків вдало вийти заміж для української дівчини — справжній життєвий успіх. Ніхто не любить узагальнень, звісно. Кожна молодиця думає, що в неї буде казково щасливий шлюб, все станеться по-іншому, не так сумно, як у подруг...

А в подруг тим часом не так уже й сумно, просто вони свої особисті радощі більше в альбоми не вклеюють. Подорослішали.

Метафізика помилок

Українська солов’їна мова наповнена великою кількістю слів-рефлексій і підставляє нам ногу — багатство мови, евфемізми і синекдохи убезпечують нас від вчинків і дії. Ми все можемо висловити в пісні, «тужливій, як душа народу».

Але це заміняє дію, тобто це радше ритуальна дія. Я вже говорив про культ карґо. Дикун вбиває бізона, намальованого на печері, українець гнівно ліпить фотожабу в соціальну мережу. Обоє щиро вірять в успіх зробленого. Наша багата літературна мова дозволяє завдяки уяві здійснити всі ритуальні дії — вже в голові, і на тому вся робота закінчується.

Еволюційно кожне суспільство розвивалося від збиральницької і мисливської культури до хліборобської. Доки люди, як сотні років тому, можуть ходити до лісу і збирати гриби і ягоди на зиму, доти таким українцям не буде потрібна жодна робота. Їм цього вистачає, хоч вони заздрісно нарікають при цьому на свою бідність.

А сільськогосподарська культура розвивалася там, де не було що збирати і за чим полювати, з обмалі ресурсів. Тому довелося винайти іригацію, агрономію, стежити за погодою, обгороджувати напрацьоване муром і відстрілювати голодних зайд. Таке життя теж кляли, але воно не давало ледарям розмножуватися.

Цивілізація вийшла з життєвої потреби, зі скрути. Коли ж у тебе риба в річці, гриб в лісі, а банан взагалі над головою — нащо тобі та цивілізація? Не хочу цим сказати, що працьовиті люди — хороші, а непрацьовиті — погані.

Просто ледар — це прямий предок жлоба.

Доки у людини є хтось, хто платить за її помилки, вона нічого вчитися не буде. Не обов’язково в грошовому еквіваленті, в захисному і т. д. Я маю на увазі справжні помилки, а не якісь невдалі спроби, які компенсуються державою, родиною, школою, церквою... Але коли людина за свою помилку сплатить сповна — сама — лише тоді навчиться думати наперед.

Бо найважливіше вміння людини — у його метафізичному сенсі — це вміння дивитися у дзеркало. Це означає бачити себе таким, яким ти є насправді. Коли ми намагаємося оцінити свій сукупний ресурс, то, як правило, враховуємо лише позитиви, і вже з цього рахуємо прибуток. А решта прихованих рис якраз можуть виявитися за певних обставин визначальними. Або навіть фатальними.

Критика жлобства

Жлобство незнищенне, доки існують люди, які його вирізняють і критикують.

Спробуйте сказати жлобу, що він жлоб. Він вам на те скаже: «Сам ти жлоб». А коли він це повторить сто разів, то вийде pen. Форми відповіді урізноманітнюються і стають явищем жлобської культури.

Якщо ви критикуєте якесь явище, то ви його живите собою, своєю енергетикою.

Ви робите його досконалішим і сильнішим, бо здираєте з нього стару полову. Ви його омолоджуєте, описуєте в модерніших термінах. І тим самим додаєте явищу чи своєму опоненту нових слів, гартуєте його поняттєвий, категоріальний апарат.

Держава, на яку нападають і знищують, потім процвітає. Для прикладу, так сталося з Німеччиною. Так само Радянський Союз — імперія, яку всі човпли, і яка сама собі немало крові попускала — непогано чулася, доки на неї не махнули рукою. У косметології є така річ, як пілінг, після якого шкіра оновлюється... Омертвілі клітини шкіри заважають їй дихати.

Насамкінець ремарка щодо критики жлобського медіаконтенту і ТБ. Культурні дискусії на цю тему перевернули все догори дриґом. Часто чую нарікання, як хижий телеящик дебілізує цнотливий і мудрий народ.

Це якраз телебачення віддзеркалює стан суспільства, а не навпаки.

Не телебачення формує суспільну думку, а суспільна думка жлобів формує телеконтент. Медіаменеджери не є якісь страшні зловісні маніпулятори-людожери, якими керують тільки гроші. Вони здебільшого звичайні цинічні засранці, але не більше.

Біда не в телевізорі, а в тих, хто його дивиться. Телевізор подібний на ін’єкцію, яку ввести можна внутрішньом’язево чи внутрішньовенно, але дія її триває стільки часу, скільки вона діє. Адже є вибір, завжди можна натиснути на пульті опцію — «вимкнути». Доки вас не знудило...

Влада Ралко

Фото: EVASTORM by Boychuk

Влада Ралко — художниця. Народилася 1969 р. у м. Києві. Закінчила Українську академію мистецтв та архітектури, відділення станкового живопису (1994). Член Спілки художників України. Вибрані виставки: «Острови» (виставковий простір Пікк, 7, Таллінн, Естонія, 1990), «Українське мистецтво» (Лінкольн-центр, Нью-Йорк, США, 1995)... «Рай» (галерея Ра, Київ, 2000), виставка живопису й офортів (галерея-ательє In den