Читати книгу - "Танґо смерті"

— Справді смакота, — засміялися ми.

Вартові лише зиркнули на нас скоса і пропустили, а ми відразу почали питати за Яська. Офіцерів неабияк бавив наш гарбуз, зусібіч сипалися жарти і поради, що з ним можна зробити, хтось навіть запропонував розрізати його навпіл, вишкребти середину і використовувати як нічного горщика, але поручник Грицюк, який був із нами на Городоцькій, сказав, що знає, як готувати гарбуза, і нікому не дозволить з нього познущатися, а відтак попровадив нас до Яська, дорогою я сповістив йому страшну гарбузову таємницю, він присвиснув: «Ого! Доведеться розіграти в карти». Ясь сидів біля вогню з забандажованою лівою рукою. Побачивши нас, невимовно зрадів і здивувався, але я пояснив:

— Принесли тобі вбрання. Хутенько перевдягайся. Тут за полум'ям тебе не буде видно.

Вольф вийняв ножика і, розпоровши йому мундира, вивільнив руку, ми помогли йому стягнути штани і чоботи, хоча він чобіт і не хотів лишати.

— Дурний ти, — сказав я, — знаєш приказку: знати пана по халявах? По офіцерських чоботах тебе живо вирахують. Взувай капці. Документи кинь у вогонь.

Біля вогню лежав порожній мішок, у якому напевно приносили бульбу, я підняв його і накинув Яськові на поранену руку, щоб не кидалося в очі, що він її тримає зігнутою. Виходячи з табору, я посміхнувся до вартового, але він скорчив невдоволену міну і відвернувся, я не мав нічого проти, за кілька кроків ми зникли в сутінках. Я відрадив Яська йти додому і запровадив його до Люції, а там, на диво, застали ми Йоська з пораненим поліцаєм, якого дівчина перев'язала і перевдягнула. Вона ж їх і забрала до себе з церкви. І так ото зібралася гарна компанія, Люція приладила вгощення, принесла з пивниці вина, і ми собі любенько посиділи, а наслідком тих посиденьок виявилося те, що Ясько втріскався у Люцію, а вона — в нього. Ну, нарешті знайшла собі щирого поціновувача на свої конфітури.

20

Заникуючись та переступаючи з ноги на ногу, Марко повідомив:

— Знаєш, ми з Данкою збираємося одружитися.

Після цих слів він зробив паузу, але Ярош мовчав, новина його вразила, він усіма силами намагався не зрадити свого хвилювання, здавалося, що це йому погано вдається, але Марко не дивився на нього, він сперся на підвіконня і милувався вивіркою, що стрибала по горіхові. Ярош гарячково шукав якісь слова, які мали б ухвалити вибір сина, але слів йому бракувало, ледве видушив коротке «угу», з якоїсь причини те, що звістив йому син, викликало в нього глибокий смуток, ба навіть щось схоже на відчуття паніки. Водномить йому забаглося усамітнитися, зачинитися у своєму кабінеті і перетравити новину на самоті, але це виглядало б дивно, і він, підступивши до бару, налив два келихи вина та простягнув Маркові.

— Ну, тоді є чудова причина випити, — сказав якомога спокійнішим тоном, але вийшло це дещо по-театральному, з притиском, а вуста при цьому ледве-ледве склалися в усмішку.

— Правда ж, вона найкраща? — запитав Марко, тепер уже дивлячись йому у вічі.

— З тих, що ти приводив раніше? — Ярош відвів погляд, підійшов у кут і сів у фотель. — Звичайно, звичайно… вона таки найкраща…

— Таке враження, що ти не зовсім упевнений.

— Чому? Ти, мабуть, її краще знаєш. Мені вона теж сподобалася. Розумна, цілеспрямована, знає, чого хоче. Однак… чи буде жінка-науковець ідеальною дружиною? Ти ж, я так розумію, в науку пірнати не збираєшся.

— Ні, я вирішив зосередитися на комп'ютерних програмах… теорія мене не приваблює. Так що в нас буде гармонія: вона теоретик, я практик.

— Можливо. Насправді я жодних застережень не маю… я це так сказав…

— Ну, коли так, то, може, ти не будеш проти, якщо наступної неділі ми прийдемо до тебе з її батьками?

Тут він відчув знову той самий панічний страх і бажання зникнути, забитися в якесь темне тихе місце і заплющити очі. Він відкидав саму думку про те, що йому ця новина чимось не до шмиги, він намагався сприймати її так, як і повинно було бути, але чомусь не виходило, його проймав незрозумілий страх і відчуття неймовірної втрати. Втрати чого? Не хотів собі в цьому признаватися, але Данка останнім часом надійно загніздилася в його свідомості, дні, коли вони не бачилися, були для нього сповнені смутку, він перечитував її листи з текстами перекладів, які вона йому надсилала по Інтернету, шукаючи між словами і поза словами якогось іншого, неприсутнього, на перший погляд, змісту, якихось таємних знаків для себе, але їх не було, навіть у тих ієрогліфах, які вона просила розтлумачити, зміст був дуже далекий від того, що хотілося б йому побачити. Врешті-решт така гра словами і знаками його захопила, він сам почав у своїх посланнях ніби жартома підкидати якісь фрази, які мали б їх зближувати, робив це дуже делікатно, вдаючись до химерних алюзій і натяків, натомість отримував діловиті зауваги чи запитання, однак останнім часом, власне останнім часом ця діловитість, здається, скресла, він уже став помічати і з її боку жартівливий тон і деяку двозначність, а може, це йому лише здавалося, однак він почав прочитувати в її листах якісь особливі слова, звернені лише до нього і зрозумілі лише йому одному. І ось тоді, коли, здавалося б, між ними проклався місток, раптом усе зазнало руйнації. Зрештою, чого він очікував? Якщо б у її листах і справді було те, що йому ввижалося, то воно б знайшло свій вираз і в їхніх стосунках поза листами, скільки разів вони усамітнювалися у його кабінеті, сиділи пліч-о-пліч над манускриптами, часто дотуляючись колінами, обличчям і волоссям, але розмови їхні завше були фахові, жодних інших жестів чи слів, нічого, що давало б підстави відчувати тепер те, що відчував він. Прогулянки на Кортумову гору і Чортову скелю виявилися щасливим винятком, з якого робити якісь висновки було б зарано.

— Так, звичайно… — врешті він озвався до Марка. — А ти вже познайомив їх із твоєю мамою?

— Ні, вона на них не зробить потрібного враження.

— А ти вважаєш, що я зроблю? — Ярош розсміявся. — Хто її батьки?

— Не повіриш. Батько донедавна працював на митниці начальником, але його нова влада звільнила, проте він збирається з повним портфелем їхати в міністерство і відновитися на роботі. А мама доморядниця. Хоча й з вищою освітою.

— Батько був на митниці? Та ще й начальником? Важко собі уявити, щоб такий чоловік був дуже втішений вибором його доньки. Гроші люблять гроші.

— Але їхня донька не така, ти ж сам