Читати книгу - "Фараон"

У Рамзеса заблищали очі. Гірам говорив далі:

— А зараз військо залежить від Гергора, а отже, від жерців, і, за винятком найманих полків, фараон на випадок війни спертись на нього не зможе. До того ж фараонова скарбниця порожня, а більша частина його маєтків належить храмам. Фараон хоча б на утримання двору щороку мусить робити нові борги, а оскільки фінікійців у вас уже не буде — ви муситимете позичати в жерців… Таким чином, за десять років його святість (хай він живе вічно!) втратить решту своїх маєтків. А що ж буде далі?

На чолі в царевича виступили краплини поту. — Тож бачиш, достойний повелителю, — мовив Гірам, — що тільки в одному випадку жерці могли б, навіть змушені були б, прийняти найганебнішу угоду з Ассірією, якби вони хотіли принизити і знищити владу фараона… Але може бути й інша причина: якщо Єгипет настільки ослаб, що потребує миру за будь-яку ціну…

Царевич схопився з місця.

— Мовчи! — вигукнув він. — Для мене краще зрада найвірніших слуг, аніж таке ганебне безсилля країни! Єгипет мусив би віддати Ассірії Азію… Але ж через рік і сам би потрапив у її ярмо, бо, підписуючи таку угоду, він визнав би своє безсилля…

Царевич збуджено ходив по кімнаті, а Гірам дивився на нього чи то з жалем, чи то із співчуттям. Раптом Рамзес зупинився перед фінікійцем і мовив:

— Це все брехня!.. Якийсь спритний шахрай обдурив тебе, Гіраме, і ти йому повірив. Якби така угода існувала, її уклали б у найбільшій таємниці. А в такому разі один із чотирьох жерців, яких ти назвав, був би зрадником не тільки фараона, але й своїх співучасників по змові.

— Там міг бути ще п’ятий, який їх підслухував, — відповів Гірам.

— І продав тобі таємницю? Гірам усміхнувся.

— Мені дивно, — мовив фінікієць, — що ти досі не пізнав, яку владу має золото.

— Але подумай, князю, адже наші жерці мають більше золота, ніж ти — найбагатший з багатіїв…

— Однак я не проти, коли мені прибуде ще хоч драхма. То чого ж інші мали б відкинути таланти?..

— Бо вони слуги богів, — мовив запально царевич, — бо вони боялися б їхньої кари…

Фінікієць усміхнувся.

— Я бачив багато храмів різних народів, — відповів він, — а в тих храмах великі й малі статуї — дерев’яні, кам’яні і навіть золоті. Але богів не зустрічав ніде…

— Блюзнір! — вигукнув Рамзес. — Я бачив богів, відчував на собі їхню руку, чув голос…

— Де це було?

— В храмі богині Гатор: перед її вівтарем і в моїй келії.

— Удень?

— Вночі… — відповів царевич і замислився.

— Уночі ти чув мову богів і відчував їхню руку, — повторив фінікієць, наголошуючи на кожному слові. — Уночі можна побачити багато дивних речей. Як це було?..

— Мене щось хапало за голову, плечі й ноги, і присягаюсь…

— Тсс!.. — перебив його Гірам з усміхом. — Не треба присягатись даремно.

Якусь мить він пильно вдивлявся в Рамзеса своїми проникливими, розумними очима і, помітивши, що в душі юнака прокидаються сумніви, мовив:

— Я щось тобі скажу, царевичу. Ти ще недосвідчений, обплутаний сітями інтриг, а я був другом твого діда й батька. Отже, я зроблю тобі одну послугу. Прийди колись уночі до храму Ашторет, але… присягайсь, що збережеш цю таємницю… Прийди сам — і переконаєшся, які це боги розмовляють і доторкаються до нас у храмах.

— Прийду, — сказав Рамзес, подумавши.

— Тільки попередь мене про це зранку, а я перекажу тобі вечірнє умовне слово храму, і тебе пропустять. Але не зрадь мене й себе, — мовив, добродушно усміхаючись, фінікієць. — Боги інколи прощають зраду своїх таємниць, люди — ніколи.

Він уклонився, а потім, звівши очі й руки догори, почав шептати благословення.

— Облуднику!.. — вигукнув царевич. — Молишся богам, в яких не віриш?..

Гірам скінчив благословення й відповів:

— Так, я не вірю в богів єгипетських, ассірійських і навіть у фінікійських, а вірю в бога єдиного, який не живе в храмах і ім’я якого невідоме.

— Наші жерці також вірять в єдиного, — перебив Рамзес.

— І халдейські теж, а проте й ті, й ті пішли на змову проти нас… Нема правди на світі, мій царевичу!..

Коли Гірам пішов, царевич замкнувся в найдальшому покої, ніби для того, щоб перечитати святі папіруси.

За якусь мить в його полум’яній уяві все щойно почуте набрало чіткого вираження і визрів план.

Насамперед він збагнув, що між фінікійцями й жерцями точиться таємна боротьба не на життя, а на смерть. За що?.. Звичайно, за вплив і за багатство. Правду сказав Гірам, що, коли в Єгипті не стане фінікіян, всі маєтки фараона, номархів та всієї знаті перейдуть у володіння храмів.

Рамзес ніколи не любив жерців і давно вже бачив і знав, що більша частина Єгипту належить їм, що їхні міста найбагатші, поля найкраще оброблені, люди живуть в достатку. Він розумів також, що половина тих скарбів, які належали храмам, могла б звільнити фараона від безконечних клопотів і зміцнити його владу.

Царевич знав це і не раз говорив про ці речі з гіркотою. Та коли за сприянням Гергора він став намісником і дістав командування корпусом Менфі, він примирився з жерцями і приглушив у собі давню неприязнь до них.

Тепер усе це ожило.

Виходить, жерці не тільки приховали від нього свою угоду з Ассірією, але навіть не попередили його про посланництво якогось Саргона…

Можливо, зрештою, що ці справи є величезною таємницею храмів і держави. Але чому вони приховали від нього, скільки несплаченої данини належить Єгиптові з азіатських народів?.. Сто тисяч талантів! Адже така сума могла б одразу поліпшити скрутне становище фараона. Чому ж вони приховали від нього те, про що знає навіть цей тірський князь, один із членів ради цього міста?

І яка ганьба для нього, наступника трону і намісника, що тільки чужі люди відкрили йому очі на це!

Та було й ще гірше: Пентуер і Мефрес всіляко доводили йому, що Єгипет повинен уникати війни.

Уже в храмі Гатор їхня наполегливість здалась йому підозрілою: адже війна могла б дати державі сотні тисяч рабів і піднести загальний добробут країни. А зараз війна здавалася тим необхіднішою, що давала змогу Єгиптові стягти невиплачену данину і накласти нову.

Царевич сперся руками на стіл і почав рахувати.

«Ми могли б одібрати, — думав він, — сто тисяч талантів данини… Гірам вважає, що з Ніневії й Вавілона ми б узяли ще двісті тисяч — разом триста тисяч одночасно… Така