Читати книгу - "Гордівниця Злата"

— Та чи я не намагалася знищити твою суперницю! — заканючила відьма. — Присягаюся пазурем дракона, я зробила усе, що могла.

— Знати нічого не хочу! — обірвала її Агнеса. — Ти повинна забрати хлопчиська, викрасти, знищити!

— Легко сказати. Його матір’ю опікуються феї. Напевно вони візьмуть під захист і синка. Усі викрадені діти, яким допомагають чарівники, так чи інакше врятовуються. Так уже повелось, — повчально підняла палець Віщунка.

— Невже нічого не можна зробити! — несамовито викрикнула Агнеса, схопила чашу, яка попала під руку, і зі злістю жбурнула об стіну, наче та була винна.

Порцеляна розкололася навпіл. Віщунка глянула на черепки, і на її обличчі заграла тріумфуюча посмішка.

— Хто сказав, що не можна? — потираючи руки, сказала вона й хихикнула: — Хіба я не розумниця! Хіба я не молодець! Навряд чи хто інший зуміє придумати таку хитрість! От так я!

— Не зволікай. Викладай, що в тебе на думці! — нетерпляче зажадала герцогиня.

— Пам’ятаєш який сьогодні місяць? — замість відповіді запитала стара.

— Червень. То й що?

— Хлопчисько народився під знаком Близнюків. Ми не будемо викрадати королівського синка, а нагородимо його братиком. Замість одного принца стане два, — сказала Відьма.

— Два принци?! Ти жартуєш?! — фиркнула герцогиня.

— Анітрохи. Коли ти згодна, то чаклунством я створю двійника хлопчиська. Він стане твоїм другим я. Хитрістю ми доможемося, щоб він успадкував престол, а це значить, що на трон сядеш ти.

Уперше за останній час обличчям герцогині пробігла тінь посмішки.

— Мабуть, варто ризикнути. Так чого ж ти чекаєш? Де твій двійник? Мені кортить на нього поглянути.

— Ти не зрозуміла, любонько. Щоб з’явився двійник, ти повинна зникнути, — сказала стара, не моргаючи витріщившись на молоду жінку.

— Що?! То ти наді мною знущаєшся, стара крутійко! — ледь не задихнулася від обурення Агнеса.

— Зовсім ні, — лагідно заперечила відьма й пояснила: — Чаклунством я можу створити лише точну копію хлопчиська, а щоб оживити його, треба вдихнути в тіло душу. Справжню людську душу! Агнеса зникне, але ти відродишся знову у вигляді хлопчиська й почнеш життя з дитинства. Ти забудеш, що була герцогинею, але твої почуття залишаться колишніми. Ти зможеш помститися та зайняти трон. Ну що, згодна?

Агнеса мовчала, не в змозі дати відповідь на це нелегке запитання. Може, краще не ризикувати? У неї є багатство, молодість, краса. Хто знає, що чекає її на шляху перетворення? Вона вже хотіла відмовитися від божевільного плану, як раптом згадала, що на троні сидить суперниця. Ненависть з новою силою піднялася в ній, і вона, підкоряючись сліпому бажанню помститися, випалила:

— Так, я згодна.

Пролунав мелодійний бій годинника на головній вежі замку, як попередження, що червнева ніч коротка.

— От і прекрасно. А тепер треба поспішати. Часу нам відпущено лише до світанку, — заметушилася Відьма і, змахнувши руками, продекламувала:

Тієї ж миті стіна заколихалася, як потривожений вир. По ній пішли брижі, а коли все заспокоїлося, герцогиня побачила, що трюмо зі спальні дивним чином перекочувало в потаємну кімнату. Не встигла вона здивуватися, як Віщунка, чіпко вхопивши її під лікоть, повернула обличчям до дзеркала й зашепотіла:

— А тепер дивись, та уважніше. У тебе буде лише одна мить, щоб побачити, ким ти станеш.

Відьма, бурмочучи заклинання, закрутилася по кімнаті. Шлейф її спідниці мотилявся з боку в бік, як лисячий хвіст. Полум’я свічок у канделябрах затремтіло й згасло, але в кімнаті не стало темніше, тому що дзеркало висвітлилося зсередини. У ньому Агнеса побачила себе, але не в нічній сорочці посеред потаємної кімнати, а в бальній сукні в центрі яскраво освітленого залу. До неї долинули звуки оркестру. Герцогиня прислухалася. Музика лунала все ближче й виразніше. Раптом у ній стали прориватися фальшиві нотки. Чим голосніше грав оркестр, тим сильніше мелодія збивалася з ритму, поки не переросла в оглушливу какофонію. Агнеса хотіла заткнути вуха, але тіло її закам’яніло, і вона не могла поворухнутися.

Знову почувся бій курантів. Відьма швидше закружляла в божевільному танці. Агнесу пройняв біль. Бальне вбрання красуні в дзеркалі стало в мить чорним, як темна ніч. Герцогиню охопив панічний страх. Вона хотіла припинити чаклунський танець відьми, але шляху до відступу не було. Нерухома й оніміла, вона чекала на свою долю.

Музика стихла так само раптово, як і почалася. Страх відпустив Агнесу й невидимі пута спали з неї. Дзеркальна гладінь затягнулася серпанком, і відображення зблякло. Агнеса хотіла змахнути завісу, як раптом помітила,