Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тарас. Повернення 📚 - Українською

Читати книгу - "Тарас. Повернення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тарас. Повернення" автора Олександр Денисенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 81
Перейти на сторінку:
ніхто не має бачити таким.

Удалині міста мертвих червоною плямою промайнула Катя. Вона вивідала все. І їй не можна було тут більше залишатися.

— Стій! Тарасе! — почувся крик і з-за контрфорса фортеці вигулькнув дядька. Вони якраз із Мацеєм поспішали з саду коменданта на пристань до «Ластівки», яку дивом вдалося відремонтувати. Вона мала вийти сьогодні ввечері з поштою до Астрахані. Дядька біг до них із простягнутою рукою. І Тарас, щоб не затримуватися, вже шукав срібляка в кишені.

— Ха-ха! — фиркав сміхом дядька Тарасій. — Та то не ти мені! То я тобі сьо-одні даю!

А як підбіг, то козирнув штабс-капітану Мостовському, ще й сказав напівжартома:

— Сześć mam, pane kapitane!

Тарас з того нічого не втямив і хотів був знову кинути монету дядькові, як той розкрив на долоні замотані в хустинку десять рублів асигнацією, ще раз тицьнув їх Шевченкові і сказав:

— Пан капітан, звольте обратітьса!

Мацей погідно посміхнувся.

— Давай бери! — засміявся дядька. — Поможи мені. Ти ж із Керелівки. А моє село Медвин, п’ятнадцять верств од твого. Як будеш в Україні, заїдь до Медвина. Там, на Вовчій горі, спитай Палажку, то моя мати. Скажи, що живий… що люблю їх… А як матері вже… не застанеш, то скажи родичам… там Оксана сестра мається буть… І брат Охрім… Скажи, що Тарасій Сарапука — то їсть, іменно я… Скажи, що люблю… їх…

Із кручі було видно «Ластівку», на якій матроси вже підіймали вітрило. І Шевченко хвилювався, що не встигне. Тому він не зважав на сльози на зашкарублих, як старий черевик, щоках дядьки. Поплескав його по погону, взяв купюру, запхав до кишені й уже зібрався бігти до шхуни, як Тарасій Сарапука знов-таки затримав його.

— Я ж неписьменний… — торохтів далі перед Шевченком і Мостовським, виливаючи свою душу, яка вся вміщувалася в нього в оті десять рублів. І він боявся, щоб, не дай Боже, ті гроші не затерялися десь. Тому хотів почути від Тараса яке-не-яке запевнення, що з ними все буде гаразд: — Три листи їм надиктував і одправив, а відповіді рік нема…

— Заїду. Скажу. Все передам. І тобі відпишу. Лишайся здоров, Тарасію! — запевнив Шевченко й побіг за Мостовським, котрий із його валізою вже поспішав до пристані. Але дядька ніяк не заспокоювався і чкурнув за Тарасом слідом.

— Іще, Тарасе, послухай мінуту! — теревенив він. — Я ж хотів перед тобою повинитися.

— Та я давно про все нехороше забув! — відкараскувався від нього Шевченко.

— То я ж по службі тебе ненавидів, а так, то я ж тебе люблю, скіки б біди тобі не робив… — торохкотів дядька, не замовкав.

І Тарас прискорив ходу, а старий вояка таки ще раз наздогнав і харкнув в обличчя:

— Понімаєш?!

І Шевченко зірвався і гайнув щодуху, припустив, як не раз бувало, від дядьки тропака. А Мостовський прийшов йому на поміч. Заступив дядькові дорогу й скомандував:

— Стоять! Кругом марш! — і служивий, не хотячи, спинився, розвернувся і, незадоволений, що не дали договорити, побрів уздовж берега до форту.

Вже підходячи ближче, Мостовський і Шевченко побачили бричку, що на всіх парах летіла до пристані. Нею керував Усков, а за ним сиділо все його сімейство з однорічною сестричкою Нати Надією і покоївкою Капітоліною.

Мацей спинився й гукнув Тарасові:

— Ти, братіку, далі вже сам!..

— Чого це? — здивувався Шевченко.

— На тебе чекають Ускови. Я зайвий на вашому прощанні…

З ким-ким, а з Мостовським Тарас хотів попрощатися останнім. Однак Мацей опустив валізу й так само, як і дядька, витягнув гроші.

— На! Тримай! Це тобі на дорогу, — сухо сказав.

Шевченко грошей не взяв. Мостовський був і залишався для нього єдиною людиною в усьому гарнізоні, яку він любив і поважав.

Чоловік не пліткар, не гонивітер, акуратний, позитивний і надзвичайно шляхетний. І Тарас на манір Мацея не сказав «дякую!». За сім нескінченних років він навчився у товариша витримки й байдужності, принаймні на людях. Тому Тарас розпорядився:

— Знаєш, віддай їх лучче Каті. Її аул москалі спалили, — потиснув руку й рушив до пристані. Та далеко не відійшов. Чи то сонце сідало й сліпило очі, чи в душі все переверталося, а так, як Мацей, тримати в собі розчулення не зміг. І він повернувся. Потиснув лівою рукою правицю товариша і сказав:

— Не забувай мене, братіку! А я ж тебе ніколи не забуду!

— Nie zapomnę!..[125] Я через тебе плаксивий став, як справжній українець! Раптом будеш у Каліші, то заїдь до мого помістя… Там на кладовищі скульптура Матки Боски зі сльозою в оці… Під нею усі мої побратими з повстання тридцятого року… Вклонися їм від мене і скажи, що ще недовго і я до них повернуся…

— Ого, який пишний монолог! — Тарас пожартував, приховуючи зворушення.

1 ... 71 72 73 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас. Повернення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тарас. Повернення"