Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тарас. Повернення 📚 - Українською

Читати книгу - "Тарас. Повернення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тарас. Повернення" автора Олександр Денисенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 81
Перейти на сторінку:

— То тільки слова, — і Мостовський глянув на Шевченка востаннє й пішов геть, не озираючись.

З пристані до Шевченка вже бігла Ната. Він зловив її посеред причалу здоровою лівою рукою і злякався. Дошки вгиналися під ним, і він ледь не впустив був малу.

— Тарашь! Не уежжай! Оштаньша шо мной! Тарашь! — щебетала дівчинка.

Зі шхуни збіг трапом радісний капітан. Він підхопив Шевченкову валізу й засипав словами:

— Тарас Григорьевич! Вам страшно повезло, что мы «Ласточку» отремонтировали после пожара! Ни леса тут нет, ни парусины. А вот, однако, выходим в первый рейс! Видите, какое нам ветрило от персидской затонувшей фелюги досталось. До Астрахани за три дня нас донесёт!

— Чуєш, Нато! Три дні, і я в Астрахані! — радів і собі Шевченко, обдивляючись вітрило, на якому майорів бородатий профіль Заратустри і зикурати[126] з пальмами.

— Прощайтесь быстрей! Хочу раньше выйти, до отлива! — поквапив їх капітан і поніс Тарасову валізу на шхуну.

Ната притислася до Шевченка і сказала йому на вушко:

— Не шпеши! А то там мама шь папой не дадут нам поговорить.

— Я не спішу, — лагідно забурмотів і собі Тарас. — Але ж якось іти прощатися треба.

— А потьшему ты раньше не попрошчалшьа шо мной? Люди даже ш игрушками швоими прошчаютьша! А ты?!

— Батько твій був сердитий на мене. Тому я не знав, як це зробити.

— Ты не жнал?!.. Не бреши! Ты шам не хотьшеш меня брошать! А я жнаю, тебе тут не мешто! И ешьли б могла — давно бы тебя отьшуда ошьвободила!

— Спасибі, серденько моє!

І як би того не хотіла Ната, а Шевченко підніс її до батьків, що стояли на кінці причалу. Агата в білій вуалі тримала Ускова під праву руку. А майор наче навмисне убрався в парадний мундир з аксельбантами і золотими погонами. Покоївка Капітоліна стояла збоку з Надійкою, яку розморило в бричці. Дитина блаженно дрімала й сопіла носиком.

— Дякую, що прийшли! — озвався до всіх Шевченко.

Капітоліна злегка присіла в кніксені. Агата виставила руку для поцілунку. І Шевченко віддав Нату Ускову, а сам приклався до її білої лайкової рукавички.

— Ираклия благодарить нужно. Я ведь не знала, что вы так скоро бросаете нас. А он вот взял и привёз попрощаться! Простите, что без особых подарков, — ці слова Ускова заготувала раніше. Та коли промовляла їх, то посоромилася.

Шевченко стояв перед нею геть обідраний, у подертих чоботях, у розірваному на правому плечі мундирі. Єдине, що претензійно виокремлювалося в усій його неоковирній і бідно вбраній фігурі, був сріблястий шовковий бант, який Тарас пов’язав замість маніжки на шиї у два широких завитки.

— Но я вижу, вы в накладе не остались, — і Ускова навмисне ще міцніше притулилася до чоловіка. — Очень красивый у вас бант!

— Він у мене замість цизорика, — безхитрісно відказав Тарас.

— Вместо чего? — перепитала Агата.

— Вместо перочинного ножа. Я був його маркітанту-вірменину замовив, а він мені через місяць замість нього привіз оцей шовк, — відповів він.

— Тарас Григорьевич! Поспешите! Скоро отлив начнётся! — пришвидчував із «Ластівки» капітан.

Шевченко метушливо дістав із сумки книгу Томи Кемпійського[127] «Про наслідування Христу» і підніс своїй вихованці.

— Натонько! Це тобі! Тут багато такого, що я тобі ще не розповів. І ти, як згадаєш мене, то заглянь у цю книжку, там все написано так, начебто я сам тобі це оповідав.

Ната, що була вже уткнулася батькові в плече й тихо схлипувала, неохоче взяла книжку.

І тут Усков несподівано опустив доньку на причал, нахилився до Тараса й обійняв його правою рукою. Їхні обійми були чудернацькими — руки в обох на перев’язах заважали. Через це вони вигнулися й приклалися одне до одного щоками.

— Простіть мене, — пробурмотав Усков.

— І ви мене, — буркнув Тарас.

Аксельбант майора вколов його в щоку, а він того й не помітив. Його поступово пробирала нетерплячка. І Шевченко поквапився. Присів до Нати, поцілував у щічку й на мить завмер, прислухаючись до її уривчастого дихання. Волоссячко у малої відросло. Він провів по ньому долонею, пришіптуючи:

— Воно в тебе, як хвилька, ніжне.

А потім зняв банта і пов’язав тричі на Натину тонку шийку. Голівка дівчинка втонула в сріблястому шовкові, від чого мала зайшлася сміхом.

На «Ластівці» до трапа вискочив рознервований капітан. Зазіпав голосно, неначе в рупор:

— Вы будете садиться или нет?!

Шевченко не дослухався. Гладив Нату

1 ... 72 73 74 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас. Повернення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тарас. Повернення"