Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Іван Сила на прізвисько «Кротон» 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

284
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іван Сила на прізвисько «Кротон»" автора Антон Копинець. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Любовні романи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 106
Перейти на сторінку:
Та нові імена не затьмарили його колишньої слави. Як і раніше, гаряча прихильність ревнителів кориди — на його боці.

Кажуть, тореро, як балерина: він мусить відчувати, коли настав час покинути арену. Хоч Делтосу сорок п’ять, та він не мав наміру остаточно розпрощатися з коридою. У себе в дворі влаштував кораль — невеличку розбірну арену. Тут тренуються новільєро — молоді хлопці, що мають стати майстрами. Учні не кололи і не вбивали бичків. Вони просто примушували їх бігати та кружляти, нападаючи на дратівливий вогонь червоних плащів. Делтос, правда, не сходив у цей час із коралі. Як-не-як, шости-восьмимісячні бички можуть і перекинути, і прохромити необачливих новачків…

Заняття тривало десь годину. Сонце безжалісно пекло і вітерець лише іноді притримував-розганяв липучі промені. Всі були захоплені забавою і не дуже звертали увагу на спеку. Тільки Іван махав перед лицем великою тросниковою клебанею — кубинським сомбреро, котре подарували йому в гавані продавці мані[97]. Вони одразу впізнали Силу. Тепер їхній дарунок служить віялом.

Підійшов Делтос. Смикнув за стрічку, що звисала з Іванового сомбреро. Не подобається? Чорні очі блищали в нього, як наваксовані. Жвавий, рухливий, він скидався на двадцятип’ятилітнього селянського парубка, що завжди готовий взяти в руки мотику чи плуга.

О, за першим разом ви нічого не зрозумієте, аміго[98]! То треба відчувати серцем, інтуїцією. Кожною клітиною свого тіла. Тоді будете знати, чим займаються пікадори, бандерильєри, матадори. А так нічого дивитися.

В Іспанії цінують, передусім, особисту мужність. Тореро, котрий виконав кілька складних фігур, але відступив дещо поспішно при нападі бика, може бути освистаний. Людину, яка проявила хоробрість і зневажливо дивиться в очі небезпеці, завжди чекають гучні оплески. Лише блискуча техніка у поєднанні з безстрашністю можуть викликати справжнє захоплення публіки. Бика мало вбити. Це треба зробити красиво. Витончено, віртуозно і оригінально, по-своєму. Лише тоді тореро стає переможцем, коли бик покладе свою голову перед його ногами.

— Ну, мій витязю, подобається? Зможете? — підійшла пані Герцфертовова, покинувши в холодку свого нового фаворита.

— Ні, не зможу.

— Чому? — почала ліпшати пані, аби не виляпити якусь глухість. — Так то зовсім просто!

— Шкода так худобину мучити.

— Тут ідеться не про тварину. У мене контракт є з мадридським цирком, у якому один із пунктів зобов’язує мене представити людину, котра зможе задовольнити бажання любителів коріди, себто перемогти бика.

— Не зможу, паніко, — склав руки, ніби перед іконою.

— Ви почали дивувати мене. Чому?

— Я — селянин. Мене вчив нянько любити худобину. Не можу я вбивати її ні з того, ні з сього.

— А Джексона не шкода було? — вколола його очима, зціпивши єхидні дрібні мишачі зуби.

«Нагадала. Корінець би їй висох!.. А я думав, що про то більше ніколи не скаже. Їй усе можна…». Та погасивши у собі спалах роз’ятрених нервів, чемно відповів:

— То був чоловік, пані Герцфертовова. У нього був мозок. Міг порахувати, що йому можна робити, а що — ні. Та й там, паніко, бавили гроші, — нарешті натрапив на той слід, що шукав ще з учора.

— О, мій витязю, тут їх буде не менше! Ви розумієте, мій Кротонію, люди хочуть дива! І ви його зробите. Я в цьому впевнена більше, аніж у собі.

— Мабуть, не зроблю, пані Герцфертовова.

— Не думала я, пане Сило, що ви коли-небудь у житті образите мене чи не послухаєтеся. Скільки я за вас піклуюся-турбуюся? — вона схилила голову, ніби чекала, коли мають потекти сльози з очей. Та в тих очах завжди було сухо, порожньо, як і в душі. Плакати вона просто не здатна. Очі сльозилися лише від радощів чи від рому. А від злості — пражилися, що аж шкварчали. Та їх завжди в таких випадках затуляли вії — червоні, рідкі, зате цупкі, мов клинці-гвіздки. — І тепер я не хочу, і не думала про те ніколи, аби ви задаром виступали. Я вам даю десять тисяч крон!

«Гей, правду мала Ружена, коли сказала, що то не артисти бавлять, а гроші. Хіба то не так? Та в копальні і за рік таку суму не заробить чоловік. Айбо й силу треба берегти. Замолоду надуришся — на старості нажуришся». А коли знову перед очима з’явилася Ружена з двома синками та донькою, Іван махнув рукою:

— Най буде на вашому, пані Герцфертовова!

— О, це похвально! — від несподіванки рвучко підняла голову. — Заздрю я вам, витязю мій, заздрю вашій натурі, чесне слово.

— Лише одну маленьку хибу виправимо.

— Ну, ну, кажіть, не соромтеся!..

— Ви заплатите мені іще раз стілько.

— Що ж тоді мені залишиться? — смикнула озлість панією.

— Так ви, пані Герцфертовова, не виступаєте, — спокійно відповів і перестав махати сомбреро. Відчув, як тіло в нього покріпшало, а пані стала меншитися на виду.

«Гай-гай, тут щось пороблено. Сам він до такого не міг дійти. Доведеться, можливо, дещо полівити вуздечка, якими я його притримую». І, поламавши в собі всю озвірілість, якою спочатку запалала, вкрадливо мовила до нього:

— Най буде ні на вашому, ні на моєму! П’ятнадцять!

— Ані геллера не відступлю! — відрубав рукою в повітрі, затряслася сердито розкуйовджена парука. Жовкуваті вилиці стислися, і здалося, що лице його подубіло, обпухло. Пані нишком зуркнула на нього, побачивши великі білкаті очі,опудилася і не могла виповісти й півслова. Лише повагом пішла до перемур’я, де чекав на неї її спасенник.

— Але ж

1 ... 71 72 73 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Сила на прізвисько «Кротон»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"