Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

— Не займайтеся дурисвітством, пані Герцфертовова, — посерйознішав Іван, поклавши на голову сомбреро. Голова під ним поменшала, айбо очі були злі, і тому власниця цирку лише моргнула на нього.

Їй все одно було вигідно. Але звідки таке нахабство у того німура? Чи, може, залишилися якісь наслідки після травми в Парижі?

Жодного разу ще не напихалося на трибуни стільки глядачів, як сьогодні. Одні хотіли помилуватися маестро Делтосом Тіарурі, якого не бачили вже майже рік, а інших цікавило, як то чужинець виступатиме в ролі тореадора.

Гігантська чаша арени заповнена по вінця. Першим виступив Делтос Тіарурі. Він одержав почесну нагороду — обидва вуха і хвіст з убитого бика.

Ось Тіарурі з Силою крокують поруч в урочистому параді. За ними марширують судді в чорних середньовічних плащах та ширококрисих капелюхах, прикрашених султанами з пір’я. І герої дня — статечні тореро, що виблискують золотом і сріблом своїх нарядів, і громіздкі пікадори, що сидять на конях, наче незграбні ляльки — всі, хто щойно іде в церемоніальному марші під звуки іспанського пасадобля і гучних привітань, розташовуються по своїх місцях.

Першими на арені з’являються пеони — помічники тореро, що входять у його куадрилью. Вони граються з биком, дражнять його. Іван з Делтосом стоять за бар’єром, спостерігають за майбутнім суперником.

На баских конях з довгими піками наперевіс уздовж бар’єра прямують двоє пікадорів. У коней пов’язані очі. Стьобана попона оберігає коня від смертельного удару рогів. «Тим добре, — міркує Іван. — На конях сидять собі та іще мають довгі тички, гострі на кінцях, аби оборонятися…».

Гей, нелегку службу несуть пікадори! Не кожний може витримати натиску бика, в загривок котрого встромляєш піку. Часто буває, що пікадор не втримується на коні після навального тарану тварини, падає на землю, і хижа смерть кружляє над його головою. І лише пеони, що вчасно встигнуть прибігти на поміч, рятують йому життя, обрушуючи на бика червоний ураган своїх плащів, відманюючи тварину в інший бік.

Тисячі очей націлені в цю мить на маленькі ворітця, що відділяють вузький чорний коридор від арени.

І ось на кругле піщане денце арени вихором вривається велетенський бик. Делтос примовк. Насторожився. Здається, і вуха в нього прищурилися. Бик шалено кидається з боку в бік. Побачивши червону пляму, він прудко мечеться-кидається на неї. Вдарився рогами в дерев’яний бар’єр і галопом понісся назад. Чому такий сердитий-розлючений? Бо в хребет встромили йому розпечений цвях. Бик у сліпій жадобі помсти кружляє по арені. Нарешті помічає суперника. Делтос в рожевому плащі виходить з-за огорожі, зупиняється. Оглянувся на Івана. Очі в нього стали зіркими, як у орла. Голова рвучко повертається. Бик кидається на Делтоса.

Корида почалася!

Незабаром Делтос, захеканий і розтривожений, повернувся сюди, за бар’єр. Закінчився перший акт — терсіо.

На арену виходять бандельєрос. Вони стають далеко від бика. Помахують двома легкими палицями з гаками на кінцях. Бик помітив їх. Вони біжать до нього і спритно встромляють бандерильї у спинний хребет тварини. «Корінець би їм висох!.. Чого так довго мучать худобину? — почав нервувати Іван, коли цю процедуру повторювали втретє. — Того би доста й леву!».

Фанфари сповістили про заключний акт кориди. Делтос мовчки хвилюється. Тисячу раз проводив цей обряд «посвячення», але нині, коли виходив на арену, ноги стали неслухняними, як і тоді — вперше… В реверансі схиляє коліно перед публікою і граціозним помахом кидає капелюха за бар’єр — тій людині, котрій присвячує цей бій — Іванові Силі. Бик, наче порозумів урочистість моменту, спокійно стоїть збоку. Та коли опинився один-на-один з матадором, зробив блискавичний ривок уперед.

Перша сутичка! Лівою рукою тореро піднімає на рапірі червоне полотнище — мулету — і рухається з місця. Бик проскакує мимо, ледь не черкнувши рогами по грудях. Потім знову кидається на червоне. Делтос пропускає його справа, зі спини. «Довго дразнить. Ба ци не доста би вже?». В цей момент Делтос замахнувся, встромив рапіру в загривок бика.

Є! Потрапив у «хрест» — між третім і четвертим хребцем від голови.

Так, це — перемога!

Публіка шаленіє. Здається, зараз від її тисячоголосого крику арена розлетиться на тіски. До Делтоса полетіли клебані-сомбреро, квіти, сорочки, кошики з яблуками, піджаки, сумки, портфелі, — все, що було під руками у глядачів. Цим проявлялася найвища любов до тореро.

Головний арбітр кориди вручає Делтосу обидва вуха і хвіст заколотого бика. Це — найвища нагорода за переможний бій.

Тореро робить коло пошани. З трибун зірвалися глядачі — уболівальники, схопили Делтоса на руки і понесли навколо арени.

«Ге-гей, ота бавка, майже, не по мені, — роздумує Сила. — Шкода худобину. Гріх так мучити її…».

Не знав, правда, Іван, що не завжди так радісно завершується поєдинок людини з биком. І Делтос, доки триватиме перерва, охоче розкаже своєму новому другові.

Тореро тільки раз у житті помиляється. І цього досить, щоб стратити життя. Інколи навіть вистачає корнами — рани. Заметушився тореадор, втратив самовладання, не встигли пеони відманути червоними плащами розлючену тварину, — тоді вже понесуть його з арени не на руках, а на носилках.

Дехто думає, що нещасні випадки трапляються рідко, як, скажімо, катастрофи кораблів. Цьому вірити не треба. В газетах часті повідомлення про нещастя, які сталися з тореро десь в Латинській Америці чи в Іспанії. Треба мати на увазі, що це згадують про знаменитостей. Скільки ж маловідомих новільєро — молодих людей, котрі готують себе до великих корид, скільки бідних провінційних парубків, котрі десь на пустирі намагаються оволодіти складним мистецтвом тореро, аби потому показатися на столичній арені, — скільки їх стало жертвами жорстоко-красивої гри, прозваної