Читати книгу - "Чигиринський сотник"

звідтіля, зачаївши зло на Господа. А Дажбог відтоді на всій землі панує. Отам на скелі видно й відбитки його пальців — як узявся ото він за неї, так і лишилися…

— Бачу я, — каже малий козак, — всі місця святії на сім Дніпрі!

— І сам Дніпро — свята ріка, бо для народу свого створив його Троян, — каже характерник.

Їдуть вони далі. Поминули Стрільну скелю, що височіла посеред Дніпра, й до півдня лишилися позаду ще два пороги — Лоханський і Сурський.

— А отся річка Татаркою зветься, — каже характерник, спиняючи коня над річечкою, що бігла поміж заростей лепехи та шувару. — Тут станемо на обід, а то й коні потомилися…

— А далі що по Дніпру? — питається Михась, як вони сіли обідати.

— Далі, сину, — каже характерник, — буде Кодацький поріг… Стоїть на тому порозі кріпость, що Кодаком зветься, а звели її кляті ляхи на нашу погибель. Як їде хто водою на Січ, то переймають його і в кайдани забивають… Орудує в кріпості полковник Гродзицький, з ляхів. Такий лад та послух у тій кріпості, що страх Божий: як засне хто з вояків уночі на варті, то балачка коротка — голову з пліч та й годі!

— А казав же дід, що розруйнувати тую кріпость!

— Гетьман Сулима, — нехай панує на тім світі! — теє вчинив. Більше тому десяти год, як спровадили ляхи німців із чужої землі, й ті звели їм сюю кандигарню.[45] А не минуло й года, як вертав Сулима із походу на Крим та наткнувся на те городище. Розлютився гетьман, вирізав усю залогу, а кріпость козаки розваляли, що й сліда не лишилося…

— І що? — питається Михась.

Махнув рукою Обух.

— Прийшов сюди гетьман Конецьпольський. Розбив нас, а кріпость наново збудував, ще більшу та потужнішу… От і стоїть тепер озіяка на Дніпрі — як заворушиться Запорожжя, то перекривають ляхи Дніпро, що ні збіжжя, ні огневого припасу не підвезти із волости! — Задумався характерник, понуривши чубату голову, та й заспівав півголосом:

Не схотіли пани-ляхи попустити й трохи, Щоб їздили в Січ козаки та й через пороги, Да й звели понад Кодаком город-кріпосницю, Ще й прислали до Кодака військо-чужаницю. Зажурились запорожці, що нема їм волі, Ні на Дніпрі, ні на Росі, ні в чистому полі. Обізвався серед Січи курінний Сулима: «Гей, давайте ж, хлопці, зварим клятим ляхам пива»! Добре Павлюк та Сулима панів частували — Ляхву вибили дощенту, Кодак зруйновали. Як зачув се Конецьпольський, зобрав своє військо, Обступили пани-ляхи Січу Запорозьку. Да й повезли до Варшави гетьмана Сулиму На тяжкую смертну муку ляхам на предиво…

Замовк характерник знову, а тоді й каже:

— Бачив я все теє на власні очі… ліпше було б і мені й на світ не родитися, як бачити таке! Самі козаки видали на смерть свого гетьмана… — Та й підвівся. — Що ж, сину, коні підпаслися, то їдьмо вже, мабуть…

Вже сонце сідало за овид, як стало чутно із Дніпра гуркіт Кодацького порогу. Спинив характерник свого коня та й каже:

— Оце тобі й Кодак, остатній поріг на Дніпрі… Звідціля вже жодної кріпости чи городища на Дніпрі немає до самісінького Кременчука!

— А до Києва ще довго? — питає Михась.

— Ого, сину… до Києва ще їхати і їхати!

Глянув Михась