Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Господиня 📚 - Українською

Читати книгу - "Господиня"

396
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Господиня" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 235
Перейти на сторінку:
тунелі, який, проте, заповнений людьми. Я притиснулася до стіни, намагаючись тримати дистанцію.

Кухня являла собою довгий коридор із високою стелею — вищий, аніж ширший, як і мої нові апартаменти. Світло було яскравим і гарячим. Замість тонких тріщин у глибокій гірській породі, тут були велетенські дірки.

— Удень ми, звісно, не готуємо. Дим, розумієш… Тому до приходу ночі ми тут здебільшого збираємось, аби поспілкуватися.

Усі розмови раптово припинилися, і Джебові слова лунко прозвучали серед мертвої тиші. Я постаралася заховатися за його спиною, але він ішов уже далі.

Ми нагодилися саме на сніданок, а може, обід.

Люди — майже двадцятеро, за швидким підрахунком — були дуже близько. Не так, як у великій печері. Я хотіла прошмигнути, не підводячи очей від землі, але не могла втриматися, щоб не пробігтися поглядом по кухні. Так, про всяк випадок. Я відчувала, як тіло приготувалося до втечі, але куди бігти, я не відала.

Обабіч проходу навалені були купи каміння. Здебільшого то була нетесана рудувата вулканічна порода, скріплена якоюсь світлішою речовиною — цементом? Згори на цих купах стояли пласкі темно-коричневі камені. Вони також були скріплені між собою світло-сірим розчином. У результаті утворилися довгі стільниці. Призначення їхнє було очевидне.

На одних тумбах люди сиділи, на інші — спиралися. Я впізнала балабухи хліба — присутні так і не донесли кусні до рота, коли завмерли, приголомшені появою Джеба і його екскурсантки.

Декого з цих людей я знала. Найближче до мене стояли Шерон, Меґґі та лікар. Кузина Мелані та її тітка з люттю дивилися на Джеба. У мене було дивне переконання, що навіть якби я зараз стала на голову і на всі заводи почала горланити пісні зі спогадів Мелані, то вони б і тоді вдавали, наче не помічають мене. Але лікар спостерігав за мною зі щирою і майже дружньою цікавістю, від якої у мене аж у кістках похололо.

У віддаленому кутку я впізнала рослявого чоловіка з чорнильним волоссям, і моє серце впало. Я ж думала, що Джаред узяв обох братів із собою, аби дещо полегшити Джебові завдання зберегти мені життя. Та принаймні то був молодший, Іян, у якому нещодавно прокинулася совість. Було б гірше, якби залишився Кайл. Проте моє серце не стало битися повільніше.

— Що, усі так швидко наїлися? — голосно й іронічно запитав Джеб.

— Утратили апетит, — буркнула Меґґі.

— А ти? — мовив він, повертаючись до мене. — Ти голодна?

Аудиторія тихо охнула.

Я ледь помітно, проте шалено похитала головою. Навіть не певна, чи була я голодна, але точно знала, що не зможу їсти в присутності натовпу, який охоче з’їв би мене.

— А я голодний, — буркнув Джеб. Він рушив по проходу між тумбами, але я не пішла слідом. Сама лише думка про перебування у такій безпосередній близькості до людей лякала мене. Я притиснулася до стіни. Тільки Шерон і Меґґі дивилися на Джеба — як він наближається до великої пластикової діжки на одному зі столів і бере балабух, — решта ж не зводили очей з мене. Я була певна: ворухнуся на дюйм — і мене роздеруть. Тож я намагалася навіть не дихати.

— Ну що ж, ходімо далі,— запропонував Джеб, повертаючись до мене з повним ротом хліба. — Здається, ми відриваємо народ від обіду. Які всі незібрані!

Я пильнувала, щоб хтось не зробив різкого руху, і тому не вдивлялася в обличчя. Через це я не всіх упізнала. Лише коли Джеймі підвівся, я помітила, що він теж тут.

Він був на голову нижчий за дорослих, що стояли поруч, але вищий за двох менших дітлахів, які сиділи по той бік стільниці. Легко зістрибнувши з тумби, він попрямував за Джебом. Його обличчя було напружене, зосереджене, ніби він подумки намагався розв’язати складне рівняння. Наблизившись до Джеба упритул, він крізь примружені повіки обдивився мене з ніг до голови. Тепер не я одна затамувала подих. У всіх бігали очі — від мене до брата Мелані й назад.

«О Джеймі», — подумала Мелані. Їй нестерпно було бачити сумний дорослий вираз на його обличчі, а мені, напевно, ще нестерпніше, бо, на відміну від неї, я почувалася геть винною — цей сум спотворив його риси через мене.

«Якби ж можна було все змінити!» — зітхнула вона.

«Запізно. Як полегшити його страждання?»

Це було риторичне запитання, проте я зловила себе на тому, що шукаю на нього відповідь, і Мелані шукає також. Мить спливла, а ми так нічого й не знайшли, та й нічого було знаходити — я була того певна. Але ми обидві знали, що продовжимо пошуки — тільки-но покінчимо з цією безглуздою екскурсією і отримаємо нагоду подумати. Якщо доживемо.

— Чого тобі, малий? — запитав Джеб, навіть не дивлячись на нього.

— Просто цікаво, що ви робите, — сказав Джеймі удавано байдужим голосом.

Джеб зупинився біля мене й обернувся, аби поглянути на Джеймі.

— Проводжу екскурсію. Я так з усіма чиню.

Хтось тихо охнув.

— Можна з вами? — запитав Джеймі.

Шерон несамовито похитала головою. На обличчі її аж кричав протест. Але Джеб її проігнорував.

— Мені байдуже… якщо ти нормально поводитимешся.

Джеймі знизав плечима.

— Без проблем.

І тут я була вимушена ворухнутися — міцно стиснути пальці. Мені так кортіло

1 ... 71 72 73 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Господиня"