Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кінець Жовтого дива 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінець Жовтого дива"

272
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кінець Жовтого дива" автора Худайберди Тухтабаєв. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 85
Перейти на сторінку:
Хашимджане, ви мені годитесь в онуки, тому, прошу, не ображайтеся, якщо іноді мене прорве, як-от сьогодні. А до якої категорії людей належу я — вирішуйте самі, — мій помічник лукаво усміхнувся.

— Ну що ви, навпаки, я вам дуже вдячний, — я підхопився з місця. — Якщо ви не проти, проведу вас додому.

— Хашимджане, не забувайте, що я схожий на стриноженого коня: доки ми доб'ємося додому — ого-го скільки часу пройде…

— Та я не поспішаю. Все одно мені немає куди себе подіти.

Я взяв Мамаразика-ака під руку, і ми помаленьку рушили в дорогу. Багато про що переговорили. Про природу злочину і про психологію злочинця. Мамаразик-ака розповів ще, як він кілька років тому їздив у Росію знайомитися з роботою міліції одного міста. Незважаючи на те, що населення в ньому разів у десять більше, фактів злочинності і порушень громадського порядку виявилося в кілька разів менше, ніж у нашому місті. Причина цього, на думку Мамаразика-ака, — давне переконання людей, що злочинець ні за яких обставин не втече від кари, що кожний хуліган і бешкетник одержить відповідну нагороду за свої «геройства». Крім того, порушники навіть більше боялися людського осуду і зневаги, ніж покарання.

— А у нашому місті поки що, — говорив далі Мамаразик-ака, — і злочинець, і хуліган намагаються уникнути кари, сховавшись за спиною інших осіб, впливових і авторитетних, і це їм частенько вдається. Та й людей ми недостатньо виховуємо в дусі розуміння радянської законності. Торік, наприклад, був такий випадок. Шкільний учитель викрив махінації директора. А обмежені люди стали соромити не злочинця, а того, хто його викрив.

«Ей, недотепа, — казали йому, — ну, вкрав чоловік, але ж не з твоєї кишені, а у держави! Держава наша багата — не збідніє. А чоловік він сімейний, має дітей, хто їх годуватиме, якщо його посадять?» І перестали з бідним учителем вітатися, кликати на весілля, похорони… Так, нам ще працювати і працювати, щоб люди наші знали, кого зневажати, піддавати остракізму, а кого підтримувати.

— Це мрія Салімджана-ака…

— Так, Хашимджане, але у нас теж ідеться до того. Повірте, Хашимджане, якщо й далі так піде, то через рік-два… ну гаразд, чого мріяти, поживемо — побачимо; а точніше сказати, попрацюємо — побачимо.


Кохання оселяється в чистих серцях

Ну, годі, сказав я сам собі, чому це я ллю сльози, переживаю, не сплю, не їм, коли треба діяти і діяти! Адже навіть у газеті чорним по білому написано: «Щоб досягти своєї мети, людина має до кінця використовувати свої можливості». А хіба в мене немає таких можливостей? Вони у мене є!.. Правду ж я кажу, шапочко моя? Таж тільки-но я надіну тебе, як стану невидимий і зможу завітати до Фаріди хоч на роботу, хоч додому! І не стримаюсь: якщо плаче — витру сльози; якщо сміється, співає і фарбує усьмою очі — далеко заховаю піалу з усьмою, хай пошукає, хай посердиться!

І одразу ж, як на крилах, помчав додому до Фаріди. Обійдеться Адил-нахаба поки що без мого супроводження. Та й взагалі остогид мені цей нещасний Жовтий Див!.. А ще набридло мені гарцювати рачки з кімнати в кімнату, посадивши на спину щонайменше двох малюків сусіда нашого Нігмата-ака, та ще іржати по-конячому. Мало того, що впріти примусять, а ще зсадиш з плечей — реви починаються, не накаталися, бачся.

— Куди це ви проти ночі зібралися? — поцікавилася Фатіма-апа, матінка моїх вершників.

— У лавку сходжу по сідло.

— Вай, навіщо знадобилося вам сідло?

— Щоб вашим джигітам було зручніше їздити на мені, — осміхнувся я.

Наблизившись до Фарідиного дому, я розчинився у повітрі, обережненько ввійшов у хвіртку. При цьому я воздав аллахові приблизно таку «молитву»: «О всемогутній! Хоч ти й високо сидиш і роботи у тебе по горло, і в пеклі, і в раю, але подаруй мені часину, настав свій телескоп сюди, пошли мені більше хоробрості, адже я маю стати в цьому домі улюбленим зятем і чоловіком. Побажай мені успіху!»

Ов-ва, не скажу, що в мого свекра великий двір: три деревця персиків, два кущі винограду. Негусто. Ба, а це що? Хобі Салімджана-ака — квіти, а в мого тестя, як бачу, — птахи.

Скільки тут кліток, скільки пташок: солов'ї, перепели, гірські куріпки, папуги. Е, та не перелічиш, майже всі птахи, які є у світі, крім хіба що ворона й дятла, сидять собі в клітках, співають, свищуть, верещать, стукають… Тут, мабуть, дуже весело жити. А може, пернаті друзі почули, що заявився майбутній зять? Якщо так, то співайте, мої любі, я не заперечую.

Ба, а що у нас там ото у дворі, трохи далі? Невеличка веранда… І на ній сидить, підклавши під себе стареньку курпачу, мій тесть майбутній. Перед ним стара-престара облізла рахівниця, ліворуч височенький стосик документів. На носі блищать окуляри в залізній оправі. Треба, сам собі думаю, познайомитися спершу з господарем. Але він так заглибився в роботу, що соромно перебивати. Ось чай і фруктовий цукор. Тож буде робота і мені…

Тесть нарешті відклав рахівницю, підняв окуляри на лоба й радісно вигукнув:

— Мамо, мамочко, де ти?

Мати. Я осьо, таточку!

Батько. Іди-но сюди, мамочко, мерщій!

Мати (вбігла, захекавшись). Що з вами, таточку? Що сталося?

Батько (підвівшись). З вас могорич, суюнчі[26].

Мати. Задля суюнчі я серце ладна віддати!

Батько (знесилено сівши на місце). Щойно я перевірив документацію комбінату за всі п'ять років, відколи я там працюю. Виявив нестачу…

Мати (вжахнувшись, затулила долонею рота). Ой, що ви кажете?

Батько. Ні більш ні

1 ... 71 72 73 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець Жовтого дива», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінець Жовтого дива"