Читати книгу - "Прекрасні катастрофи"

— О, ви не знаєте, колего! В моєму маєтку я маю прекрасну хірургічну кімнату, прекрасні інструменти, прекрасні матеріали. Я можу собі робити які мені завгодно експерименти…

— Колего! — пристрасно перебив його професор. — Хіба наука може жити тільки сама собою? Наука викохується потребами життя! Саме життя повинно ставити науці завдання. І тільки ті завдання цікаво розв’язувати, які мають широкі перспективи в життьовій практиці. Ваш, скажімо, експеримент з перетворенням живої людини на мертву ляльку, перетворенням живого організму на механізм — блискучий анатомічно, але непотрібний робітникові, бо самого робітника ви вбиваєте!..

— О! Вони прекрасно працювали! Робітникові не треба від організму нічого живого, крім тих функцій, що виконують його роботу. Все інше тільки заважає йому, відвертає його увагу, виводить його з-під влади господаря, дає йому самостійність…

Професор Трембовський і доктор Гальванеску говорили різними мовами. Це починало дратувати Сахно. Вона надто добре знала Гальванеску, щоб повірити, що професорові пощастить таким способом його переконати. Вона знову знизала плечима і ще тісніше притислася гарячим чолом до холодного скла вікна.

Там, за вікном, навпроти, на колишньому пустирі, кипіла робота. Кілька тисяч робітників мурашіли на будівництві. Як жваво йшла робота! Сновигали вантажники, трактори волокли платформи, підіймав і опускав свій хобот екскаватор, транспортери несли свої нескінченні розвої.

Шість днів як ходить Сахно щодня сюди і дивиться крізь вікно інституту на це будівництво. Шість днів — це величезний строк. Шість днів тому ще не було’ ні такого темпу, ні такого ладу в роботі. Вони наростають і кріпнуть. Ніщо не спинить їх. Бо це робітники будують свій завод для себе… І мимоволі в пам’яті Сахно спливли інші образи. Роботи в маєтку доктора Гальванеску. Робітники рили буджацькому поміщикові канал. То були спотворені механізовані робітники… Холодом війнуло Сахно по спині, і вона відійшла од вікна.

Але професор тим часом не здавався. Він нритис долоні рук до грудей, як це робить дитина, коли хоче довести свою непричетність до виявленого бешкетництва:

— Ах, колего! Ви не хочете забути того, що я просив вас забути, колего! Ви — хірург, і тільки! Вас цікавить тільки хірургія. На її поступ ви поклали все своє життя. Отже, ви повинні допомогти нам відживити і цих двох ваших… пацієнтів.

Доктор Гальванеску вже не сміявся. Колючими очима він кинув на професора, а потім і на всіх присутніх:

— Я не можу допомогти вам, панове. Це неможливо. Ці люди мертві, панове…

Це були ті слова, що їх найбільше боявся почути прот. фесор Трембовський. Мертві. Неможливо. Все. Далі говорити нічого. Він одразу підозрівав це, але він не насмілювався собі в цьому признатися. Він не хотів розчаровувати інших. Але ж він одразу поставив такий прогноз.

«Мертві». «Неможливо».

Ці слова впали між присутніх, немов важкі удари сокири. І цими двома ударами відрубано все, всі надії. Мертві. Неможливо. Кінець.

В кімнаті запала цілковита тиша. Всі закам’яніли. Доктор Івановський покинув мацати пацієнтові пульс, Коломієць страшно зблід. Сахно теж зблідла і так і застигла на півповороті од вікна.

Професор також змовк. Умовляти далі було ні до чого. Мертві. Неможливо. Професор так і не встиг висловити Гальванеску все те, що він хотів би йому сказати. А хотів він ще сказати про те, чим різниться самий сенс наукової роботи там, на Заході, і сенс наукової роботи тут, у соціалістичній країні. Він, старий учений, ще дореволюційного виховання і дореволюційної формації, людина поглядів цілком лояльних, але не надто активних політично, — він хотів сказати докторові Гальванеску про те, що, на його переконання, наукова робота тут має сенс встановлення життя, творення» його нових форм, а там — заперечення, руйнації, там це життя тільки стоїть на місці чи йде назад. Він хотів ще сказати про те, що буржуазний учений змушений ховатися від усіх із своїми науковими роботами, щоб паморочити потім буржуазний світ сенсаційними відкриттями. Як буржуазний спортсмен із своїм тренажем перед змаганням за нові рекорди. Інакше їхні відкриття, їхні рекорди пройдуть марно, непомічені. І він хотів порівняти це з роботою радянського вченого, який у самому процесі роботи зв’язується з іншими вченими, цілими науковими закладами, інформує про свою роботу найширші громадські кола, втягує і їх в роботу, спирається на них. Професор Трембовський хотів ще розповісти докторові Гальванеску про величезні масштаби роботи радянських вчених, зокрема, хоч би й хірургії. Величезні масштаби — і на глибочінь, і на широчінь самого процесу. Лабораторії, клініки, інститути, кафедри — десятками й сотнями — це глибочінь процесу. Але яка широчінь! Практична хірургія вже давно вийшла за межі лікарні та лікарського кабінетного прийому. Вона вже пішла до кожного заводу, до кожного села. Вона вже ввійшла своїми пунктами меддопомоги в кожний цех, на саме виробництво, на поле в час польових робіт колгоспу. Вона забезпечила цю допомогу кожній трудящій людині. Хай би доктор Гальванеску уявив собі, що буде, що може бути далі, коли зараз уже досягнено такого. А наукова медицина? Та наукова медицина, що в буржуазних країнах захована по приватних кабінетах і приватних клініках окремих віртуозів-лікарів, які науку медицини обертають на шаманство й чародійство. Ця наукова медицина у нас, у Радянській країні, не тільки широко й безплатно обслуговує найширші маси трудящих, а й у своїх наукових шуканнях спирається на конкретні потреби цих широких трудящих мас, на їхню ж творчу ініціативу. Дружини робітників он чекають внизу, в конференц-залі, зібравшись на свою чергову щотижневу конференцію. Він, професор Трембовський, щомісяця робить свої доповіді про нові досягнення експиментальної хірургії робітникам заводів, на їхніх цехових зборах. Робітничі колективи беруть шефство над науковими закладами і сприяють роботі вчених. Учені і наукові кафедри мають своїх кореспондентів по найглухіших закутках далеких окраїн. Гуртки робітничої молоді дебатують на своїх зборах з приводу проблем сучасної медицини…

Професор Трембовський, старий безпартійний лікар, хотів ще сказати докторові Гальванеску про те, як радянська медицина розгорнула спеціальну наукову роботу для боротьби з Професійними захворюваннями, над