Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви б могли нам допомогти, Гаю, всім нам, — мовив Бренкер тихо й стримано, наче не хотів перебивати йому думок. — Які ж у нього плани?
— Якраз цього я добре не знаю, шерифе. — Гай Джілберт викинув цигарку, підтягнув коліна і охопив їх руками.
— Але ж ви знаєте Боєра, Гаю?
— Я вже кілька тижнів здогадувався, що Боєр шахрай, а вчора впевнився, що він останній негідник. І це все. А довідавшись про таке, я не захотів більше працювати з ним — оце вам, шерифе, й розгадка вчорашньої події. Вислухайте все. — Гай Джілберт остаточно зважився, що йому робити. — Ми з братом уже два роки маємо стосунки з Боєром. Ну… ми не завжди були чистенькі, а Боєр і поготів. Якось він прийшов до нас і запропонував розпочати вигідну справу в цій долині. Ми погодились і отак приїхали сюди. І аж тут я його взнав як слід…
Гай Джілберт знову замовк. Бренкер думав, що це вже все. Він полегшено зітхнув. Йому здавалося, що Боєр не дуже небезпечний. Він, Бренкер, знав тепер свого ворога, знав і те, як до таких людей братися. Він-бо заступає тут закон. Пильно стежитиме за Боєром і якось до всього доскіпається.
Раптом Гай Джілберт сказав протягло, значуще:
— Я мав тут стати шерифом, Бренкере…
Спокійний, валькуватий Бренкер здригнувся так, що Маррі аж очі витріщив, і майже до крові прикусив спідню губу, але спересердя не відчував болю. Тільки тепер шериф збагнув, що нізащо, ні на мить не можна легковажити Боєра.
— Дякую вам, Гаю, — мовив він тихо.
Той тільки гмукнув. Тоді додав:
— Він, правда, казав, що може усунути вас, коли я допитувався його, як же саме я стану шерифом. Але після тієї розмови в нього вже закралося недовір’я до мене.
Бренкер махнув рукою: мовляв, усе розумію, — і буркнув крізь зуби:
— Ну стривай, голубе…
Очі його були холодні, як криця, чоло поорали зморшки.
— Боєр має зв’язки десь там у верхах, шерифе.
Бренкер ніби не дочув тих слів.
— А як ви гадаєте, чи не доклав Біллі рук і до нападу на Маррі? — зненацька спитав він.
Гай здвигнув плечима.
— Не знаю, шерифе… — А сам з прикрим почуттям подумав про свого брата Берта.
Бренкер підвівся і обтрусив із штанів пісок.
— Може, підемо до Мура й Слейтера? — спитав він.
Гай уже не вагався.
— Ходімо, — відповів він.
Вони пішли до намету: Гай хотів переодягтися.
— Ви нічого не знаєте про Боєрову поїздку? — спитав дорогою Бренкер.
— Ні… Але Док щось чув про неї.
Гай осідлав коня. Маррі лишився вдома. Коли вони їхали до струмка, шукачі проводжали їх поглядом. Про Гая Джілберта балакала вся долина.
У таборі корктаунців вони швидко знайшли Гола і Семюела. Не встиг Бренкер і рота розтулити, як Гол Слейтер скинув капелюха і обняв Гая Джілберта. На очах у всіх він плескав його по плечі, тис йому руку, радісно, схвально усміхався, хоч не казав ні слова. Гай Джілберт аж збентежився.
Вони подалися до Мурового намету і скоро дійшли там згоди. За ту годину всі четверо стали справжніми друзями.
— Ми дамо тут лад, — впевнено сказав наостанці Гол Слейтер. — Усунути Бренкера? Смішно. Вся долина буде проти. Той блазень із виголеною пикою надто багато хоче, крім того, він тепер не має сумніву, що ми його бачимо наскрізь. Жаль, що треба чекати, та хай тільки буде найменший привід, ми його швидко візьмемо за шкірки. Ми не такі безсилі.
Бренкер кивнув головою, але не так упевнено.
— Ми тут далеко від світу, Голе, — сказав він. — Та й хтозна, з якого боку Боєр тепер нападе. Бо він не тільки слизький, як вугор, спритник, але й жорстокий горлоріз. Такі людці дуже небезпечні. І… ми ще не з’ясували справи з Маррі.
Бренкер сів на коня. Гай намірився зробити те саме, коли це з’явилася матуся Фінні і ще здалеку замахала їм рукою. Вона очікувала, поки вони вийдуть з намету.
— Я Едова мати, ви, мабуть, знаєте, — звернулась вона до Гая, що стояв біля коня, шанобливо знявши капелюха. — Я хочу вам подякувати, що ви порятували з біди Еда. Він ще хлопчак і сам би не дав собі ради.
— Та нема за що, — сказав Гай, ласкаво дивлячись їй у вічі.
— Ні, я знаю, за що… — вона потиснула Гаєві руку, глянула на нього знизу і зауважила: — Та й виросли ж ви нівроку!
Довготелесий Гай безпорадно озирнувся, наче шукав, куди б йому сховатися.
— А тепер ходімо до нас обідати, — сказала матуся Фінні. — Ви з своїм товаришем живете самі, і я собі уявляю, що ви там можете наварити. Приходьте до нас часом із Маррі — так, здається, звати вашого товариша? Ед зараз теж прийде на обід.
Вона рішуче взяла його під руку й повела за собою. Бренкер усміхнувся і поїхав сам. Том вийшов і взяв у Гая коня. Техасцеві раптом зробилося легко й радісно на серці. Матуся Фінні щось жваво торочила, а Гай дріботів поряд, приміряючись до її ходи, й часом крадькома позирав на її сиву голову. Вони зайшли до намету-їдальні. Там ще нікого не було.
— За десять хвилин вони всі сюди збіжаться, — сказала матуся Фінні. — Тоді й будем обідати. Тут кожен має приходити вчасно. Сідайте, я зараз покличу дівчат, хай вас розважають, бо в мене, пробачте, робота. Бетті, Рут! — гукнула вона й почекала.
З’явилися дочки.
— Це Гай Джілберт, привітайтеся з ним, — сказала мати й пішла на кухню.
Бетті зразу ж приступила до Гая:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер», після закриття браузера.