Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 480
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 98
Перейти на сторінку:
І шляхта відступа, одстрілюючись. Риков Суддю віддатися, зложити бронь закликав, «А ні,- додав, — звелю тобі спалити дім!» «Пали! — Суддя на те. — Тебе спечу я в нім!» Стара Сопліцівко! Коли ще дім твій цілий І світять крізь гілля високі стіни білі, — Благословляючи, там згадують не раз Коновку: він його в той небезпечний час Од смерті врятував. Спочатку у тривозі, Коновка, хоч найшов свою рушницю в возі, У битві участі великої не брав: Не певний був себе, як потім сам казав, Бо вірної руки не мав він натщесерце. Та, спирту в присінку надибавши відерце, Хильнув без роздуму — і зразу мов ожив. Тоді з рушницею поліз до бур’янів, Сакові давши знак до нього приєднатись. Сак, хоч із Зосею не довелось побратись, Од вражих нападів їй боронив поріг: Хоча й погорд же ний, за неї вмерти міг. Тим часом єгері лютують і плюндрують, І домові пожар, і шляхті смерть готують! Коновка виміряв — і кулі, наче град, Сипнули на страшний мундирів синіх ряд. Ударив Сак тоді із другої рушниці, І загула земля, неначе в громовицю. Не знаючи, відкіль така напасть іде І заховалася ворожа сила де, Тут Риков-капітан жовнірів іззива І троєкутником шикує їх під тином. Учасно догадав, бо із загоном кінним Граф наближається: сторожа, що була Круг замка, злякано не знать куди втекла Під час баталії. Жокеям давши зброю, Не їде Граф — летить крилатою стрілою, З мечем, піднесеним зважливо у руці. Те Риков бачивши, здригнувся. «Молодці! — Віддав команду він. — Огню півбатальйоном!» Рушниці блиснули огнем своїм червоним, Три впало ранених, під Графом кінь упав, — Граф скочив… Ключника болючий жах пойняв: Жовніри міряють в горешківську дитину (Хоча й не по мечу — жіночого коліна)… Ксьондз Робак кинувся і Графа затулив… На нього стрілено… Він крикнув: «До тинів, Братове, сходьтеся! Не тратьте й кулі марно!» Тадеуш зрозумів команду цю прегарно: Він за криницею сховався. Відтіля Що тільки вистрелить — одразу поціля (Тверезий та й митець не будь-який стріляти!). Частіше падали старшини, не солдати: Було по одягу здалека видно їх… Сержанта ранено, один фельдфебель ліг, І другий падає… Розгнівавшися, Риков Майора п'яного до бачності закликав: «Коли триватиме, майоре, довше так — Усю старшину нам поб’є отой поляк!» Плут до Тадеуша здаля тоді промовив: «Не честь для рицаря вдаватися до сховів! Одверто битися — вояцький заповіт, А не ховатися, як боягуз, за пліт!» «Майоре! В рицарство у ваше б я повірив, — Почулась відповідь, — та нащо ж за жовнірів Ви заховалися? Щоб честі доказать, Готовий з вами я на поєдинок стать: Хай наша тільки кров окропить нашу зваду… Я й зброю вибрати вам дозволяю радо. А ні — то, як вовків у ямі, вас усіх Перестріляю я», — і стрілив. Знову ліг Сержант поранений, неначе зжатий колос. «Майоре! — капітан подав до Плута голос. — Виходьте! Мусите ж ганьбу свою ви змить, А шляхтича того вам конче треба вбить Якщо не кулею, то шпагою меткою: Скоріше ж виберіть чи ту, чи іншу зброю. Суворов наш старий дурною кулю звав, А титул молодця від нього штик дістав. До шпаги ж!» «Рикове! Ти майстер фехтувати! Піди і покарай того нахабу, брате!  то з поручиків которого пошлім: Мені, майорові, незручно биться з ним, Солдатів кинувши без вищого керунку». Одважний капітан спокійно, твердо й струнко Із лави вирізнивсь і хусткою махнув Своєю білою. А Граф на те гукнув: «Ви помилилися, мабуть, шановний пане! То річ майорова, — а я до капітана Хотів звернутися, що він на замок мій… («Наш!» — Возного здаля почувся крик тонкий.)… На замок налетів і тим порушив спокій. Його скараю я, як при Бірбанте-Рокка Скарав розбійників…» Спинився ревний бій, І шляхта, й єгері в цікавості німій Спіткання Рикова і Графа споглядають. Воєначальники уклонами вітають Один одного (честь і звичай так велить: Вклонитись ввічливо, щоб ввічливо убить). Уже
1 ... 71 72 73 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"