Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

— Є проблема, — сказав Жамса. — У мене закінчився порох. Воєначальники не діляться.

— З Воєначальниками я розберуся, — кинув Алтань. — А ти просто продовжуй робити ці лайняні бомби.

Великий військовий стратег Суньдзи писав, що вогонь треба використовувати сухої ночі, коли полум’я розійдеться від найменшого підпалу. Вогонь треба використовувати з навітряного боку, щоб вітер відніс невід’ємний складник, дим, у ворожий табір. Вогонь варто використовувати погожої ночі, коли злива не загасить полум’я.

Вогонь не варто використовувати такої ночі, коли вологі вітри з узбережжя завадять поширенню полум’я — хитрість украй важлива, однак будь-який смолоскип може вас видати.

Але цієї ночі вони не задіяли звичайного вогню. Їм потрібне було щось таке первісне, як ґніт та олія. А ще їм не потрібні смолоскипи. У них були спірлійці.

Жинь припала до землі в очереті поруч із Алтанем, не відводила очей від почорнілого неба й чекала Цариного сигналу. Вони розпласталися на багнистому березі, припавши животами до землі. Вода з багна просочувалася крізь тонку туніку, а від торфу відгонило чимось різким, схожим на тухлі яйця, і коли вона вдихала через рот, то їй лише кортіло його заткнути.

Жинь бачила, як на протилежному березі Суні та Бадзі прокралися берегом річки вгору і сховалися в очереті. Їх розділяло лише дві смуги твердої землі в полі, два невеликі шматки сухого торфу, які грузли в драговині, немов пальці.

Густий туман, який заважав розпалити вогонь і відволожував пальне, тепер слугував перевагою. Туман був вигідний Федерації під час десантної висадки на берег, але також дарував прикриття Цике й допомагав створити враження більшої чисельності.

— Тут туман щоразу, коли йде дощ. Це кругообіг вологи для рисових полів. Птахи Цари відстежували рух хмар за минулі тижні, — сказав Алтань. — Ми знаємо драговину як свої п’ять пальців.

Алтань виявляв виняткову увагу до деталей. Цике працювали як система сигналів та натяків, яких Жинь ніколи не змогла б розшифрувати, якби її невтомно не муштрували цілий день до того. Коли Царин сокіл пролітав над головою, це був сигнал Аратші починати його потаємні маніпуляції з течіями річки. За пів години до того низько над річкою пролетіла сова, сигналізуючи Бадзі та Суні ковтнути жменьку барвистих грибів. Час дії наркотиків був точно розрахований відповідно до очікуваного прибуття флоту.

«Аматори одержимі стратегією, — колись сказав Ірдзях їхньому класу. — Професіонали одержимі логістикою».

Побачивши перший Царин сигнал, Жинь розжувала макові зерна з одного мішечка, і вони стекли їй по горлу густою масою, легко опустившись у шлунок. Ефект вона відчула, щойно підвелася: одурманення було досить сильним, щоб у голові з’явилася легкість, але водночас не настільки, щоб Жинь не могла тримати меча.

Алтань нічого не ковтав. Схоже, що з якоїсь причини Алтань міг прикликати Фенікса й без наркотиків. Він прикликав вогонь так буденно, як хтось свистів. Це було таким продовженням його самого, що Алтань міг маніпулювати вогнем, навіть не зосереджуючись.

Почувся тихий шелест. Жинь заледве розгледіла силует Цариного орла, який пролетів удруге, щоб попередити їх про прибуття Федерації. Жинь почула з каналу тихе плюскання.

Вона скосила очі на річку й побачила не флот човнів, а шеренгу солдатів Федерації, які, немов примари, крокували річкою, і вода сягала їм до плечей. Над головами вони несли дерев’яні дошки.

Жинь зрозуміла, що то інженери. За допомогою тих дощок вони мали звести містки, якими прибулий флот скочував би припаси на сушу. «Розумно», — подумала вона. Кожен інженер тримав над темним каналом водонепроникну лампу, осяюючи його моторошним світлом.

Алтань подав знак Суні й Бадзі пригнутися нижче, щоб їх не можна було розгледіти в очереті. Довга травинка лоскотала Жинь вухо, але вона не рухалася.

А потім далеко біля входу в канал Жинь побачила тьмяний спалах сигналу ліхтаря. Спершу вона змогла розгледіти лише перший човен.

А тоді з туману виплив увесь флот.

Затамувавши подих, Жинь рахувала. Флот складався з дванадцяти човнів — відполірованих, добре збудованих річкових сампанів — з вісьмома людьми на борту, які сиділи рівним строєм біля тюків зі спорядженням, складеним великими купами в центрі кожного човна.

Флот зупинився біля розгалуження річки. Федерація мала два варіанти: перший канал привів би їх до широкої бухти, де вони змогли б розвантажитися відносно легко, а другий був обхідним шляхом до лабіринту солончаків, де на них у засідці чекали Цике.

Цике потрібно було змусити флот пливти ліворуч.

Алтань підняв руку і смикнув нею, немовби вивільняючи батіг. З його долонь зірвалися язички полум’я й сяйливими зміями розповзлися в усіх напрямках. Коли полум’я розійшлось очеретом, Жинь почула лише коротке шипіння.

А потім із високим свистом у нічному небі вибухнула перша бомба Жамси.

Жамса облаштував усе так, щоб кожне запалювання ракети послідовно запалювало наступну з гарантованою затримкою — декілька секунд між вибухами. Драговину огорнув жахливий різкий сморід, який перебивав навіть сірчастий запах торфу.

— Тигрячі цицьки, — пробурмотів Алтань. — А він не жартував про лайно.

Лунали все нові вибухи: ланцюгова реакція пороху, щоб створити видимість галасу й руйнувань армії, якої не існувало. У віддаленому краю річки з гуркотом, подібним до удару грому, підірвалися бамбукові бомби. Далі гучно вибухали менші вогняні ракети, вивергаючи величезні хмари диму. Пожежі вони не спричиняли, натомість мали спантеличити солдатів Федерації та погіршити для них видимість, щоб на човнах не бачили, куди пливуть.

Вибухи спрямували солдатів Федерації простісінько до мертвої зони, яку їм улаштував Аратша. Коли спалахнуло перше полум’я, човни Федерації почали стрімко віддалятися від джерела вибухів. Човни налітали один на одного, плуталися й тіснилися у вузькому каналі, коли флот незграбно просувався вперед. Високі рисові поля з незібраним врожаєм від часу початку облоги змушували човни триматися поруч.

Усвідомивши помилку, капітан Федерації наказав своїм людям повертатися, але над човнами луною пронеслися панічні зойки — вони зрозуміли, що не можуть зрушити з місця.

Федерація була заблокована.

Настав час для справжньої атаки.

Вогняні ракети ще продовжували обстрілювати флот Федерації, коли низка охоплених полум’ям стріл розітнули нічне небо і з глухим стукотом впилися у стоси з вантажем. Залп стріл був такий стрімкий, що складалося враження, немовби в болоті ховався цілий ескадрон, стріляючи з різних напрямків, але Жинь знала, що то лише Цара, надійно сховавшись на протилежному березі, стріляла зі сліпучою швидкістю тренованої мисливиці з Внутрішніх держав.

Після цього Цара порішила інженерів. Вона поцілила кожному з них у чоло, з сюрреалістичною охайністю склавши міст із людських тіл.

Зусібіч оточений ворожим вогнем, флот Федерації загорівся.

Солдати Федерації в паніці втікали з охоплених полум’ям суден. Вони стрибали на берег, та лише загрузали в мулистому болоті. Ковзалися й падали в рисову воду, що сягала їм до пояса й заповнювала важкі обладунки. А потім від шепоту Алтаня очерет уздовж берега також охопило полум’я, оточуючи Федерацію смертельною пасткою.

Декому таки вдалося дістатися протилежного берега. Юрба солдатів — десять, двадцять — видерлися на сушу, але зіштовхнулися там із Суні та Бадзі.

Жинь замислилася, як Суні та Бадзі збиралися втримати самотуж­ки цілу смугу торфу. Їх лише двоє, і з того, що знала Жинь, вони не мали контролю над далекосяжним елементом, як це було до