Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Едем, Станіслав Лем 📚 - Українською

Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

1 697
0
27.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Едем" автора Станіслав Лем. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74
Перейти на сторінку:
уламки затягувало темним жаром; нарешті Захисник під’їхав задом до ракети. Інженер з відстані вимірював радіоактивність уламків. Лічильники застережливо гули.

— Нам довелося б чекати щонайменше чотири доби, — констатував Координатор, — але ми пустимо туди Чорного й очищувачів.

— Так, радіоактивність велика тільки на поверхні. Сильний струмінь піску під тиском дасть їй раду. А уламки треба зібрати в одному місці й закопати.

— Можна б повантажити їх у відстійник на кормі, — Координатор замислено дивився на вишневий відблиск руїн, охоплених вогнем.

— Ти так гадаєш? Навіщо? — здивувався Інженер. — Нам це нічого не дасть, тільки зайвий баласт.

— Я волів би не залишати тут своїх радіоактивних слідів... Вони не знають атомної енергії, й краще, щоб вони й не знали її.

— Може, ти й маєш слушність, — буркнув Інженер. — Едем... — додав він за хвильку. — Знаєш, переді мною починає вимальовуватися якась картина. Після того, що розповів дуплекс, цей астроном, точніше... калькулятор... Вона жахлива...

— Так, — повільно кивнув головою Координатор. — Якесь граничне, послідовне зловживання теорією інформації, аж волосся дибки стає. Виявляється, вона може бути знаряддям тортур, набагато страхітливіших, аніж усі фізичні муки, ти це розумієш? Селекція, гальмування, блокування інформації — таким способом і справді можна культивувати якусь геометрично точну, жахливу «прокрустику», як сказав калькулятор.

— Як гадаєш, вони... він це розуміє?

— Тобто як? А, ти маєш на увазі, чи вважає він такий стан нормальним? Ну, в певному розумінні, мабуть, так, бо нічого іншого не знає. Хоча посилався на їхню давню історію — тиранів, спершу звичайних, потім «анонімних», — отже, він володіє масштабом для порівняння. Так, без сумніву, бо якби йому не було з чим порівнювати, то він не зумів би нам про все це розповісти.

— Якщо апелювання до тиранії дає йому змогу згадати про «кращі часи», то... дякую...

— І все ж таки. Це до певної міри логічний шлях розвитку. Якомусь черговому тиранові, видно, сяйнула думка, що особиста анонімність за чинної системи управління буде вигіднішою. Суспільство, не маючи змоги сконцентрувати опір, спрямувати свої ворожі почуття на конкретну особу, стає якоюсь мірою морально роззброєним.

— Ах, он як ти це розумієш? Безликий тиран, так?

— Можливо, це хибна аналогія, але по якомусь часі, коли склалися теоретичні основи цієї їхньої «прокрустики», хтось із його наступників пішов іще далі, ліквідував — не насправді, звичайно — навіть своє «інкогніто», скасував самого себе, саму систему правління. Певна річ, тільки у сфері понять, слів, публічних висловлювань...

— Але чому тут нема ніяких визвольних рухів? Цього не можу зрозуміти! Навіть якщо вони карають своїх «злочинців», поміщаючи їх в автономні, ізольовані групи, то за відсутності будь-якої охорони, нагляду, зовнішнього насильства можливі індивідуальні втечі, ба навіть організований опір.

— Для виникнення організації необхідні засоби взаєморозуміння, — Координатор висунув через лаз башточки вічко лічильника Гейгера, тріск якого, здавалося, потроху втихав. — Зверни увагу: в них певні явища взагалі позбавлені назви чи зв’язку з іншими, але і назви, і зв’язки, що їх видають за справжні, — це маски. Спотворення, викликані мутаціями, називаються епідемією якоїсь хвороби; те ж саме, мабуть, відбувається й з усім іншим. Щоб підкорити світ, його спочатку треба назвати. Без знання, без зброї, без організації, відрізані від інших едемців, вони можуть зробити небагато.

— Так, — погодився з ним Інженер, — але... та сцена на кладовищі, той рів під містом свідчать, можливо, про те, що порядок тут усе ж таки не такий досконалий, як цього хотілося б невідомому володареві. А те, як наш дуплекс злякався склянистої стіни, пам’ятаєш? Видно, ще не все тут гладенько.

Лічильник Гейгера над головами в них цокав дедалі лінивіше. Уламки під стіною, що оточувала корабель, потемніли, тільки ґрунт іще димів, і у високому стовпі вібруючого повітря дивно погойдувалися зірки.

— Ми вирішили стартувати, — провадив далі Інженер, — а могли б краще пізнати їхню мову. Зрозуміти, як діє ця їхня проклята влада, яка вдає, що насправді не існує. І... дати їм зброю...

— Кому? Тим нещасним, схожим на нашого дуплекса? І ти дав би йому в руки анігілятора? Ну знаєш...

— Для почину ми могли б самі...

— Знищити цю владу, еге ж? — спокійно підказав Координатор. — Інакше кажучи, визволити їх силоміць.

— Якщо іншого способу нема, то...

— По-перше, це не люди. Ти не повинен забувати, що врешті-решт розмовляєш з калькулятором і що дуплекса розумієш остільки, оскільки його розуміє калькулятор. По-друге, ніхто їм того, що в них є, не накидав. Принаймні ніхто з космосу. Вони самі...

— Міркуючи так, ти погоджуєшся на все. На все! — вигукнув Інженер.

— А як ти хочеш, щоб я міркував? Хіба населення планети — це дитина, яка зайшла в глухий кут, звідки її можна вивести за ручку? Якби це було так просто, Боже мій! Генрику, визволення почалося б із того, що нам довелося б убивати, і чим запеклішою була би боротьба, тим менше ми замислювалися б під час дій, убиваючи вже зрештою тільки для того, щоб відкрити собі шлях для відступу або дорогу для контратаки, вбиваючи всіх, хто стане перед Захисником, — ти добре знаєш, як це легко!

— Знаю, — буркнув Інженер. — А втім, — додав він, — іще нічого не відомо. Без сумніву, вони стежать за нами, і ці вікна, які ми повідчиняли в їхній «непроникній» оболонці, їм напевно не сподобаються. Думаю, що тепер ми можемо чекати нової спроби.

— Так, цілком можливо, — погодився з ним Координатор. — Я навіть вважаю, що нам доцільно виставити якісь далекі пости. Електронні очі та вуха.

— Це забрало б чимало часу й поглинуло б масу матеріалів, яких у нас і так обмаль.

— І про це я думав, через те й вагаюся...

— Два рентгени за секунду. Вже можна висилати автомати.

— Гаразд. Захисника краще підняти нагору, в ракету — про всяк випадок.

Пополудні небо затяглося хмарами, і вперше відтоді, як люди прибули на цю планету, посіявся теплий дощ. Дзеркальна стіна потемніла, по її випуклостях зі шумом збігали дрібні цівки. Автомати працювали невтомно, піщані струмені, які виривалися з пульсомоторів, скреготали й сичали на поверхні вирізаних плит, осколки склянистої маси злітали в повітря, дощ перетворив пісок на рідке болото. Через вантажний люк Чорний затягнув до ракети контейнери, повні радіоактивних уламків, другий

1 ... 73 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Едем, Станіслав Лем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Едем, Станіслав Лем"