Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Едем, Станіслав Лем 📚 - Українською

Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

1 441
0
27.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Едем" автора Станіслав Лем. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74
Перейти на сторінку:
автомат лічильником Гейгера перевіряв герметичність кришок. Потім обидві машини волокли вже очищені плити на місця, що вказав Інженер, де у фонтанах сліпучих іскор, котрі викидали зварювальні апарати, великі брили розм’якшувалися в полум’ї дуги, скріплювалися одна з одною й утворювали основу майбутнього помосту.

Незабаром стало зрозумілим, що будівельного матеріалу не вистачить — і після цілоденної праці, перед смерком, Захисник знову виповз із ракети й зупинився навпроти подірявлених стін. Видовище було пекельне. Дощ не переставав, поступово переходячи в зливу. Неправильні квадратні сонця спалахували у темряві сліпучим світлом, гуркіт ядерних вибухів змішувався з тупим потріскуванням охоплених полум’ям брил склянистої маси, коли вони, падаючи, заривалися в ґрунт, угору стріляли густі клуби диму й пари, калюжі дощової води випаровувалися з пронизливим свистом, дощ закипав у повітрі, не долітаючи до ґрунту, високо вгорі міріадами рожевих, зелених та жовтих дуг спалахували блискавиці вибухів. Захисник, чорний, наче вирубаний з вугільної лави, осяяний цими спалахами, відступав, повільно повертався на місці, підіймаючи тупе рило, і знову все довкола стрясали громи й блискавиці.

— Це навіть добре! — закричав Інженер Координаторові у самісіньке вухо. — Може, така канонада їх відстрашить й вони дадуть нам спокій! Нам потрібно ще щонайменше два дні!

Його обличчя, залите потом, — у башточці було гаряче, як у пічці, — здавалося ртутною маскою.

Коли вони пішли спочивати, автомати знову вийшли нагору й гули аж до ранку, волочачи за собою шланги піщаних помп, гуркотіли плитами склянистої маси; довкола зварювальних апаратів сліпучою і надзвичайно чистою блакиттю виблискував та іскрився дощ; вантажний люк ковтав нові контейнери з уламками — параболічна конструкція зразу ж за кормою ракети повільно росла, тимчасом як вантажний автомат й екскаватор працювали під її черевом, люто вгризаючись у схил пагорба.

Коли люди прокинулися на світанку, частину склянистого будівельного матеріалу було вже використано на кріплення штольні.

— Це була непогана думка, — сказав Координатор, коли всі зібралися в навігаційній; на столі валялися сувої технічних креслень. — Справді-бо: якби ми почали забирати підпори, стеля могла б раптово завалитися під тягарем ракети, і вона не тільки впала б на поверхню, а ще й роздавила б автомати — вони не встигли би вийти з траншеї.

— А чи вистачить нам потім енергії на політ? — запитав Кібернетик уже з порога.

— На десять польотів. Якщо виникне потреба, ми зможемо анігілювати уламки, які лежать у відстійнику, хоча в цьому, мабуть, не буде потреби. Введемо у штольні нагрівальні шланги й зможемо точно регулювати температуру; коли вона досягне точки плавлення склянистої маси, підпори почнуть повільно осідати. Якщо вони плавитимуться надто швидко, ми будь-якої хвилини зможемо впорснути до штольні порцію рідкого повітря. Таким чином до вечора витягнемо ракету з ґрунту. Ну, а потім зведемо її вертикально...

— Це вже буде наступний етап, — сказав Інженер.

О восьмій годині ранку хмари розійшлися і засяяло сонце. Величезний циліндр корабля, що досі безпорадно стирчав із схилу пагорба, здригнувся. Інженер пильно стежив за цим рухом — за допомогою теодоліта він вимірював повільне опускання корми. Ніс корабля був уже глибоко підкопаний, порожнечу, що утворилася на місці вийнятої глини, заповнив ліс скляних стовпів. Інженер стояв на значній відстані від ракети, майже біля самісінької стіни, — подірявлена рядами отворів, вона нагадувала руїни якогось видутого зі скла Колізею.

Люди й дуплекси покинули корабель. Якогось моменту Інженер побачив постать Лікаря, котрий наближався здалеку, обходячи ракету ззаду великою дугою, але це не зафіксувалося в його свідомості — він був надто заполонений спостеріганням за апаратурою. Тягар ракети тримали тепер на собі тільки тонкий шар ґрунту і системи підпор, що дедалі розм’якали. Вісімнадцять товстенних тросів бігли від кормових муфт до гаків, уплавлених в наймасивніші руїни стіни. Інженер благословив цю стіну — без неї автомати опускали б і зводили ракету принаймні в чотири рази довше.

По всій мережі кабелів, що звивалися в піску, струм плив до нагрівальних труб, покладених у штольні. Її гирло, яке добре було видно зразу ж під тим місцем, де корпус ракети увігнався в схил, слабо диміло. Жовто-сірі хмари ліниво повзли над невисохлим ще після нічного дощу ґрунтом. Корма ракети опускалася дрібними ривками; коли вона починала осідати трохи різкіше, Інженер зсовував затискач приладу, і тоді з чотирьох шлангів, котрі вели до штольні, бив потік рідкого повітря й отвір з гуркотом виригав брудно-білі хмари.

Зненацька, коли розпочали чергову фазу розплавлювання склянистого кріплення штольні, весь корпус ракети судомно затремтів, і, перш ніж Інженер устиг повернути затискач, більш як стометровий циліндр із протяжним стогоном нахилився, корма описала дугу, за частку секунди пролетіла чотири метри; водночас ніс корабля вирвався зі схилу. Викинувши вгору купу піску й мергелю, керамітовий гігант застиг, притиснувши собою кабелі та металеві шланги; один із них тріснув, і з нього з виттям бризнув гейзер конденсованого повітря.

— Лежить! Лежить!!! — закричав Інженер, а коли отямився, то побачив поруч себе Лікаря. — Що? Що? — повторював Інженер, мовби оглухнувши, й ніяк не міг зрозуміти, що той йому говорить.

— Здається, ми вертаємося... додому, — сказав Лікар.

Інженер мовчав.

— Він житиме, — додав Лікар.

— Хто? Про кого ти говориш? А... — Інженер раптом усе зрозумів і, ще раз поглянувши на ракету, переконався, що вона вже лежить, визволена з полону планети. — І що?.. Полетить з нами? — запитав він, рушивши до корабля.

Йому кортіло якомога швидше оглянути носову обшивку.

— Ні, — відповів Лікар.

Він пройшов кілька кроків за Інженером, а тоді, мовби передумавши, зупинився. Похолоднішало — з розчавленої труби все ще бив фонтан рідкого газу. На поверхні корпусу ракети з’явилися дрібні фігурки — одна з них зникла, через кілька хвилин вируючий стовп газу осів, якийсь час іще бризкала піна, від якої крижаніло повітря. Несподівано запала дивовижна тиша. Лікар роззирнувся, мовби здивувавшись, як він сюди потрапив, і повільно рушив уперед.

...Ракета стояла вертикально — біла, біліша від осяяних сонцем хмар, серед яких, здавалося, вже плив її далекий загострений вершечок. Минуло три дні тяжкої праці. Усе було вже повантажено. Великий параболічний пандус зі зварених уламків стіни, яка мала замкнути людей, тягнувся вздовж схилу пагорба. На висоті вісімдесяти метрів над поверхнею планети стояли у відкритому люкові четверо членів екіпажу. Вони дивилися вниз. Там, на буро-жовтій пласкій поверхні, виднілися дві дрібненькі постаті, одна трохи світліша від другої. Люди згори спостерігали, як ті стоять непорушно за кілька десятків метрів від

1 ... 73 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Едем, Станіслав Лем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Едем, Станіслав Лем"