Читати книгу - "Olya_#1"

282
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Olya_#1" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 146
Перейти на сторінку:
облущені, вони тяглися нерівними лініями один за одним або громадились один над одним в якісь химерні покручені висотки, ліпились кім’яхами і звисали з понівечених естакад… Коли-не-коли між них вгадувались химерні обриси старих, ще довоєнних будівель — також, вірогідно, обжитих, мерехтіла безладна реклама, і все те накривала журна жовтувата мла… Макс знав, що то за мла — випари концентричного енергену. Неминучий наслідок хаотичного енергоспоживання — жителі нетрів несанкціоновано врізались у лінії RSK і повсюдно плели свої власні недолугі саморобки, ясна річ, несертифіковані…

«Боже — вона росла тут… ВОНА росла ТУТ»

Він відсахнувся від панорамного дисплею і вглядівся в Олю — та схилилась над головним і неуважно переглядала стрічки смоленських новин — інографіку та коротенькі ролики, в основному, здається, щось про шоу-бізнес…

— Скажи, — не втримався він, — а твоя мама, вона… також має якийсь стосунок до… злочинності?

— Мама? — Оля повернулась до нього, добродушно всміхаючись. — До злочинності? Ні, зовсім ні.

Здається, вона звеселилась.

— Мама — вона звичайний апатрид. Хоч і класний інженер. Взагалі-то от цю романтичну історію я б із задоволенням розказала, але, на жаль, мало що знаю сама — з тата, ясна річ, нічого було не витягти, але і мама стосовно цього не дуже говірлива. Але… Слухай.

Вона прихилилась до нього.

— Взагалі-то тато… ну як сказати? Ну, він ризикував своїм становищем.

— Справді?

— Так! Але вони покохали одне одного, і він на ній оженився — наперекір всьому. Вони навіть… Ну, наскільки я знаю, вони пробували жити звичайним життям, у Єльні. А потім…

Вона вгляділась у панорамний дисплей, і Макс простежив за її поглядом — там у низьких хмарах показались вершки хмарочосів та миготливе плетиво авіапотоків…

20.

Сам Смоленськ, або, як тут казали «Smolensk City», не викликав у Макса якихось особливих почуттів. Геть нічого автентичного в ньому не було — мегаполіс як мегаполіс. Не Мюнхен, звичайно, і вже ж не його рідний Бостон, а до отих колоніальних міст-континентів і рівняти нічого, та все ж… Ну, місто як місто — разів у два чи два з половиною зменш Вроцлав, і буде тобі Смоленськ. Єдина примітна деталь — зелених зон зовсім мало, хіба які вбогі алейки вздовж пішохідних доріг, поодинокі кущики попід стоянками, торговими центрами, гравістанціями… Та ще особливість — ота їхня Єльня. Своєрідне сіреньке передмістя, досить велике, низеньке, вкрай аскетичне. Переважали там невисокі будинки (рідко — вище двадцяти поверхів), але довжелезні, обрамлені інфолініями, майже зовсім без реклами, проте з позначками фірм на стоянках-дахах — ось тобі, мовляв, сектор RSK Group, ось Skytek Corporation, ось Okinawa Inc., Iowa. LLC, Union Cash, INN Entertainment, Al Anabar, Ball Aerospace, Voskhod. Net, Tyrell, Takashimaya Co., Soft Dreams Ltd…

А далі починалось місто як місто, звичайна тобі конгломерація — нема на що дивитись.

Проте Олю мов підмінили. Вона, здавалось, чхати хотіла на понурий мертвий Могильов, гнилі заболочені ліси, а тут оживилась, вовчі оченята сяяли. Вона крутила на всі боки головою, шпортала Макса і все тицяла пальцями в дисплеї… Ось вони заломили крутий пірует навкруг тонкого тьмяно-рубінового хмарочоса в низьких сизих хмарах, і вона затараторила:

— Ось дивись — це Royal Grand! Там у них казино і власна дрім-сітка, і там колись виступала Джесіка Гласс, прикинь? А ми з Тішкою, заціни, ми колись там трохи жили, в шикарному номері!.. Ну, не такому як у нас, але теж нічого, відривались на повну! Ну, прокручували справи, звичайно, але… Ну, нам тоді по п'ятнадцять років було — що ти хочеш? А он…

Ось вони прошмигнули над флуоресцентним куполом розважального комплексу, і Оля шпортонула Макса ізнов:

— Дивись, дивись! Це комплекс SMatch, ми малими набігали сюди з Єльні — хакали термінали і обжирались солодощами, рубались в ігрухи, закидалися дрімами… купити щось серйозне з нашими домашніми хаками було малоймовірно, але тусувались до світанку!.. Колись Тішку-дурнушку піймали з граймом і ледь не пристрелили на місці так я, прикинь, ВІДДАЛЕНО взяла в заручники там чоловік триста, поки та хвойда не змоталась… Мене тоді тато під арешт посадив, а Тішці…

Вона сміялась і плескала в долоні.

— Ось дивись, це хмарочос Iowa. LLC, його будували при мені — років тринадцять мені було… як мені хотілось тут жити!.. Блін, аж не віриться, що маю тепер хату у в сто разів крутішому!..

Отой у сто разів крутіший Олин хмарочос уже показався в мерехтливому плетиві авіапотоків, у низьких сіруватих хмарах — товстий і височенний, закручений у витончену спіраль відомчий хмарочос Skytek фірмового світло-салатового кольору. Оля, невимовно пишаючись, облетіла хмарочос, і «додж» виринув з тягучого пологу — стало добре видно, що різнобарвні концентричні спалахи по гранях темніших інфопанелей та світло-салатових дисплейних вікон — то не що інше, як мінлива голографічна реклама найновіших продуктів СкайАртс та їхнього «бідного родича» Soft Dreams Ltd. Об’ємні зображення з реклами плелися й тремтіли, займались та гасли, п’янили, мерехтіли, манили, манили й манили…, що-що, а справити враження «павукоподібні» добре вміли — це вже точно.

— То ти тут живеш, — шанобливо всміхнувся Макс.

— Так, — запишалась Оля. — Ну, тобто я живу у тебе, мій всемогутній Господарю, а так — маю тут апартаменти…

Макс пирхнув.

Вони шугнули над доволі просторою стоянкою на даху хмарочоса і повільно поповзли над нею в пошуках вільного місця. Аж тут Оля уважно вгляділась у головний дисплей і наблизила зображення… Скраю стоянки, одразу коло транспортних ліфтів, тинялась п’яти-шестирічна дівчинка в коротких салатових штаненятах та пухнастій чорній куртці з усміхненою Гретою-балаболочкою на спині. Дівчинка проходжувалась туди-сюди стоянкою і раз од разу, нудьгуючи, жбурляла перед собою іграшковий бол — той пролітав низенько над люмінесцентною розміткою стоянки, щоразу змінюючи її до невпізнаваності. Осьде бол шугонув у один бік, і вздовж його траєкторії по стоянці зацвів барвистий казковий луг із тендітними феями — вони пурхали над фантастичними квітами, махаючи прозорими крильцями… Осьо вже бол мчав назад до рук дівчинки, і луг безслідно зникав, гаснучи, а замість нього по стоянці плескались та переливались високі блідо-рожеві хвилі фентезійного океану — з них там та сям виринали красиві довгокосі русалки, пірнали ізнов у пінисту воду… Дівчинка в черговий раз піймала свій бол і підняла вгору кудлату голівку — струснула густими смоляними пасмами, примружила великі темно-карі оченята, вглядаючись у їхній завислий мобіль. Смаглява, чорноволоса, із кмітливими темно-карими оченятами й пухкими щічками — вона мала наскільки яскраво

1 ... 71 72 73 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Olya_#1"