Читати книгу - "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"

назвою «У тіні Рейху», щоправда, Ніклас сказав мені, що він незадоволений перекладом і тим, що певні розділи було залишено поза увагою. Я знайшов примірник у мережі — десять пенсів, плюс вартість поштової доставки — і прочитав його за вихідні. Потім я знайшов перекладача — Артура Вензінгера, почесного професора з німецької мови і літератури Весліанського університету, який представив мене Нікласу. За ще одним дивним збігом обставин, перекладач книги Нікласа Франка в часи війни був в Академії Філліпса, розташованій у місті Ендовер, де його однокурсником був Елі Лаутерпахт.

Ми зустрілися з Нікласом через кілька тижнів у Гамбургу. Він мені відразу сподобався, ґречний чоловік з добрим почуттям гумору і гострим язиком. Ніклас розповідав про дитинство у Кракові і Варшаві, про життя у Вавельському замку, про випробування, з якими йому довелося зіткнутися, як синові Ганса Франка. Коли як журналіст він поїхав на початку 1990-х років до Варшави, аби взяти інтерв’ю у Леха Валенси, новообраного президента Польщі, вони зустрічалися у Бельведерському палаці, у тій самій залі, де Малапарте слухав, як Франк грає на піаніно.

— Я пам’ятаю, як бігав навколо столу, батько сидів навпроти. Найбільше на світі я хотів, щоб він мене обійняв. Я плакав, тому що він постійно називав мене «fremdi» — чужий — так, наче я не був членом сім’ї. «Ти не належиш до цієї сім’ї», — сказав мені батько, і я розплакався».

Вочевидь, я виглядав дуже здивованим, тож Ніклас роз’яснив детальніше:

— Лише згодом я дізнався, що мій батько вважав, що я не його син, а син його найкращого друга Карла Ляша, губернатора Галичини; він короткий час був коханцем моєї матері.

Зрештою Ніклас про все дізнався з листів і щоденників своєї матері.

Ніклас Франк з батьками, Вавель, 1941 р.

— Вона була справжньою письменницею, — пояснив він, — завжди записувала розмови, навіть ту, що відбулася з моїм батьком після того, як застрелили Ляша. (Навесні 1942 року, через звинувачення у корупції, Ляша усунули з посади губернатора Галичини, а замість нього призначили Отто фон Вехтера. Ляша було страчено або він наклав на себе руки).

Насправді з листів Бріґіт Франк чітко зрозуміло, що батьком Нікласа був Франк. Через багато років правда підтвердилася, коли Ніклас відвідав Хелен Вінтер (уроджену Кравчик), яка була особистою секретаркою Франка в роки перебування у Вавелі.

— Коли я підійшов до її будинку, то зауважив ледь помітний рух штори. Пізніше я спитав: «Фрау Вінтер, я схожий на пана Ляша?». Фрау Вінтер зблідла на обличчі. Це було правдою.

Вона переймалася, чи Ніклас буде схожий на Франка, чи на Ляша, і явно тішилася, що проглядалася схожість з Франком.

— Вона любила мого батька; вона була у нього закохана. — Ніклас замовк на хвилю, а тоді різко підсумував, і його слова мене потішили: — У них був секс; вона була дуже милою жінкою.

Почуття Нікласа до свого батька та інших членів його родини з плином часу не потеплішали. Франкова сестра Лілі торгувала сімейними зв’язками.

— Вона любила ходити до концтабору у Плашуві, — пояснював Ніклас, — поблизу Кракова, де ми жили. Після того, як краківське гетто було ліквідовано, тисячі євреїв було перевезено до Аушвіца, решту до Плашува. Наша тітка Лілі прийшла до табору у Плашуві і сказала: «Я сестра генерал-губернатора; якщо у вас є щось цінне для мене, я врятую вам життя».

Я спитав:

— Звідки вам про це відомо?

— З маминих листів, — відповів він.

Аж до 1933 року Ніклас думав, що Бріґіт Франк була у добрих стосунках з євреями. Навіть тоді, коли прийшли нацисти, вона продовжувала провадити з ними торгівлю, купувала і продавала хутро і прикраси, яких вимагав її новий статус:

— У перші місяці, коли вони прийшли до влади, Бріґіт і далі мала справи з євреями. Це засмучувало його батька. «Ти не можеш цього робити, — казав він. — Я — міністр юстиції, ти з ними торгуєш, а я їх усіх викину звідси».

Які в нього були взаємини з батьком? Ніклас міг згадати лише один випадок вияву любові. Це було у Вавельському замку, у ванній кімнаті його батька, біля ванни:

— Я стояв коло нього; він голився. Раптом він вимастив пінкою мого носа, — сумно сказав Ніклас. — Це єдиний особистий, інтимний момент, який я пам’ятаю.

Пізніше ми разом з Нікласом відвідали Вавельський замок, походили кімнатами колишнього помешкання Франка, зайшли до ванної. Ми стояли біля дзеркала і Ніклас продемонстрував мені, як його батько нахилився і вимастив йому кінчик носа пінкою для гоління.

— Тут нічого не змінилося, — сказав Ніклас, розглядаючи римську ванну біля татової спальні. Над дверима ми прочитали слова, вирізьблені у кам’яному одвірку шістнадцятого сторіччя: «Tendit in ardua virtus» — «Хоробрість у лиху годину».

96

Малапарте мав ще одну вечерю з Франком, цього разу у Варшаві, у палаці Брюля, в якому він вже був раніше у 1919 році, коли новий польський прем’єр Ігнацій Падеревський виконував прелюдії Шопена. Тепер Малапарте сидів на дивані в одній з приватних кімнат палацу і згадував примарне, все в сльозах, лице Падеревського. Як усе змінилося за чверть століття! Тепер за роялем сидів Франк. Голова похилена, бліде, вкрите краплями поту чоло. Малапарте спостерігав за виразом страждання, що відбивалося у «гордих» рисах обличчя генерал-губернатора, чув його важке дихання, бачив, як він кусає собі губи. Очі Франка були заплющені, повіки тремтіли від хвилювання. «Хворий чоловік», — подумав Малапарте. За таких умов пальці німця видобували чисті, вибухові ноти прелюдії Шопена. Малапарте стверджував, що відчував сором, його сповнювало обурення.

Цієї сцени не було в статтях, які Малапарте написав для «Коррієре делла Сера» у 1942 році. Він описав її у книзі «Капут», що побачила світ 1946 року, коли Франкова доля кардинально змінилася. У цій версії, яка могла бути і неточною, Малапарте спостерігав за фрау Бріґіт Франк, яка сиділа поруч зі своїм чоловіком, з клубком ниток на колінах.

«Ох, він грає, мов ангел!» — прошепотіла королева Польщі.

Музика припинилася. Франк підійшов до них. Бріґіт відклала клубок ниток і пересіла ближче до чоловіка, взяла його руку і поцілувала її. Малапарте очікував, що фрау Бріґіт святобливо стане перед ним на коліна, натомість вона підняла його