Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Я сама, - перехоплюю в чоловіка керування візком, почуваюся так впевненіше. - Як ти тут опинився?

- Мене Нємцов набрав. Хотів дізнатися номер охорони, мовляв, до тебе тут хтось лізе. Я смикнув, ну і сам хотів переконатися, що з тобою все гаразд.

- Переконатися? Ти ж мене не любиш, Шварц. Не думала, що таке тебе хвилює.

- Я й не зобов'язаний тебе любити. Ти дружина мого друга, не моя, - видає швидко, не добираючи слів. - Але це не означає, що я закінчений мудак і мені все одно. 

Совість прокидається невчасно, свербить під шкірою. Я завжди упереджено ставилася до Мирона, він сам у цьому винен. Ось тільки останні дні чоловік тільки й робить, що допомагає мені.

Раз за разом, нічого не вимагаючи у відповідь. А я поводжуся як розпещена істеричка, яку колись вічність тому образили. Просто складно перемикнутися зі звичної моделі поведінки.

- Але хіба ти не повинен бути на роботі? - змінюю тему, не знайшовши в собі сил на вибачення.

- Ні. Я прогулюю. Коли сам собі начальник - можна розслабитися. Спробуй якось, тобі зайде. 

- Ось мій начальник, - вказую на Руса, який крекче. - До речі, теж можеш спробувати. 

- Поки що не планую. З дітьми вихідний у середу не влаштуєш. Так... Ти розповіси мені, чому моя колишня співробітниця накинулася на тебе? Чи мені краще в Діми дізнатися?

Я майже відповідаю, але в останній момент проковтую слова. Дивлюся на чоловіка і не знаю, чи варто йому довіряти. Шварц завжди був гранично чесним, заслуговуючи на повагу.

Але Іра так фамільярно до нього зверталася, розкуто, ніби завжди його знала.

І саме Мирон порадив моєму чоловікові взяти Іру на роботу. Надав рекомендації, так вдало зійшлося... Чи це була далеко не випадковість?

Якось Іра дізналася мою нову адресу, яку знало лише кілька людей.

Потрапила сюди.

Чи може бути таке, що Шварц якось замішаний у плані дівчини?