Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

— Річ у тім, Ольго, що після церемонії Поклику в мене постійно траплялися дивні емоційні стрибки. Доводилося мало не тікати, що виглядало, напевно, досить дивакувато...

— Ну чому ж, — я посміхаюся. — Ти дуже ефектно покидав кімнату.

— Радий, що тобі сподобалося, — його голос стає м'яким шепотом, і в мене не вистачає вигадки та й бажання заперечувати. Тому що, так, сподобалося. Є в Морозка на що подивитися! Але я повертаюся до початкової теми:

— Так що з нею далі буде? Якщо ви не будете пов'язані.

Темні лінії енергії самого іссейла охоплюють усі згустки і щупальця, що тягнуться від кришталевої «труни». А тіло дівчини все ще здається живим, настільки воно неушкоджене. 

— Моя вітальна енергія знайшла набагато більш відповідний елемент, ніж енергія уже померлої Ріаннон. І, чесно, я ніколи не думав, що таке може трапитися, — Фрад обхоплює моє обличчя долонями. У його погляді стільки надії і радості, що я просто-напросто лякаюся і звісно одразу видаю себе. Чужі долоні повільно мене випускають, мені і ніяково, і трохи прикро за власну реакцію. І хочеться, і колеться — це про мене зараз. 

— Вибач, я трохи не... — плутаюся, що сказати. Не готова, не хочу, не впевнена — але все насправді трохи не так. Просто все занадто швидко. Мені потрібно обміркувати, переспати з цією думкою, що хтось твердо має намір стати частиною мого життя. Що я вже дала згоду на все, що відбувається: не на все підряд, звісно, але на зв'язок. Фрайд розуміюче киває і цілує знову мої пальці.

— Я попрошу тільки про одне. Обіцянку. Обміняємося обіцянками? Щоб хоча б трохи заспокоїти ту бурю, що зараз усередині мене коїться, — він криво усміхається на цих словах і оглядає мене з ніг до голови палаючим, навіть відвертим поглядом. Це мене бентежить, і тут я вперше задаюся питанням: якщо в сейлів пара на все життя, то зрад теж не передбачено, а отже, Морозко ні з ким чи як... На цьому моменті я силоміць обриваю свої думки, бо ще трохи й уява одразу ж вчепиться й намалює таке... таке, що, ой лишенько, голова запоморочиться від картинки!

— Чому зараз? — я все ж знаходжу в собі сили, щоб кивнути в бік мертвого тіла дівчини. Момент здається сумнівним.

— Далі у мене буде навіть забагато турбот. До того ж мені потрібно втихомирити залишкову вітальну енергію Ріаннон, щоб передати її тіло батькам і нікому не зашкодити цим, — Фрайд каже вже більш стримано. — А після взаємних обіцянок я буду вірніше сприймати тебе як частину свого «я», як новий стримуючий фактор. І підсилювальний також. Розумію, що це не особливо романтично...

— Ні, якраз це пояснення мене влаштовує, я згодна. 

Мені й справді простіше визнати таку причину, дуже буденну і практичну, ніж якби він став розповідати про кохання з десятого погляду або про раптові почуття. «Розплющив ширше очі, а тут ти така красива», та й таке... А контроль або безпека — це зрозуміло, адекватно і чесно.

— Тоді обіцянка? — на мить поруч із Фрайдом з'являється його химера і доволі гучно гарчить, хоча мені здавалося, що лев розтанув від взаємодії з тими щупальцями. Але мабуть, це не так працює. З шиї Фрайд знімає підвіску, подібну до тієї, яку Кас віддав Еллі. Тільки ця не в квітах, а з геометричними візерунками. 

— І що саме ти обіцяєш? — я запитую, перш ніж мені щось одягнуть. Фрайд здивовано смикає бровами, напевно, для місцевих і так усе зрозуміло, але не для мене. Мені хочеться точно знати, навколо чого будується моє — наше — майбутнє.

— Так, звісно, я маю пояснити. Перша обіцянка — це згода на те, що ми тепер разом. Невіддільні один від одного. Далі тільки весілля, коли будуть висказані всі подальші слова та клятви. Але до того ще мають бути довгі перемовини — про те, як хто з нас бачить майбутнє, про плани, бажання, мрії... Часто буває так, що пара збіглася, а двоє знають одне про одного значно менше, ніж їм хотілося. Але й затягувати не можна, контроль краще зміцнити одразу.

— Тому потрібна перша обіцянка?

— Так, слова дуже прості. Ми обіцяємо бути разом, стати опорою один для одного, обрати один шлях... Якби ти була уродженою сейлою, то ми б обмінялися мітками. Але в нашому випадку я пропоную тобі свою, це моє слово, що я віддаю всього себе тобі, — він простягає прикрасу ближче, а я... Сумніви, можливо, і є, але я їх із легкістю відсуваю. Це як в аквапарку вибрати найстрашніший атракціон, знайти сміливість і стрибнути в темний зів спуску. Я просто розстібаю комір, щоб зручніше було. Ланцюжок ледь торкається моєї шиї, підвіска не тягне до землі, вона легка, перетворюється на своєрідне намисто, і Фрайд просто-таки сяє від захвату, інакше й не назвеш те, що я бачу в його погляді. 

— Обіцяю, — видихаю я у відповідь і торкаюся підвіски. Вона не обпікає, під пальцями металева, гладенька і приємно тепла на дотик. Жодної чортівні чи магії. 

— Я радий, — басовито муркоче, інакше й не сказати, Фрайд і м'яко торкається губами моєї щоки. Напевно, я б і дорослий поцілунок схвалила, хочеться навіть дізнатися, як воно. Але навіть такий невинний дотик хвилює. Хочеться, страшенно хочеться, доторкнутися до чоловіка, який дістався мені. Я-то звісно у відпустці, але це вже не курортний роман, і не відмовлятися ж від такої можливості!

— Значить, ми тепер разом? — я уточнюю, чіпляючи поглядом його губи. Ці спокушаючі губи ворушаться, щось вимовляють, доводиться зосередитися.

— Так, принаймні, на сьогодні все. Я не знаю, як висловити свою подяку, але згодом щось точно придумаю, в нас буде ще час. А поки що обіцянка допоможе мені протриматися, — і тут він обхоплює мене за плечі й ловить поглядом погляд. — А може й не допоможе! Ти так дивишся, твій погляд... Навіть якщо я помилився!..