Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

Дивлюся на маму в усі очі. Вона серйозно? Вона ж так трималася за свою роботу! Я не хотіла вчитися в цьому ліцеї, це правда. Раніше не хотіла. Але зараз усе змінилося, я готова зубрити уроки годинами, я готова обіцяти, що підтягну всі предмети, от тільки...

Вони з Топольським продовжують дивитися один на одного, і я раптово розумію, що вони мають рацію. Це я вплуталася в Гру і втягнула туди Нікіту, я підставила його зі Шведовим, через мене його ледь не забрала поліція. 

Його батько правий, що звинувачує в усьому мене. Я сама себе звинувачую.

— Добре, мамо, — кажу пригнічено, — я згодна.

І закриваю обличчя руками. 

***

Нікіта

— Нікіто, ти сьогодні йдеш на тренування? — батько вдає, ніби нічого не сталося і я вперто його ігнорую з учорашнього вечора.

Проходжу повз і починаю взуватися. Батько йде за мною в передпокій.

— Ти довго будеш дитячий садок зображати? — він втрачає терпіння, поки я незворушно зашнуровую «конверси».

Випрямляюся, кілька секунд дивлюся йому в очі, беру рюкзак і йду до виходу.

— Нікіто, стій! — його терпіння вистачило ненадовго.

Зупиняюся, але не обертаюся. Так і стою спиною, уявляючи, як його це вибішує ще більше.

Нехай біситься, я одразу сказав, що плював на всі їхні домовленості з Дар’єю. І Маші так сказав.

— Нічого вони нам не зроблять, Мишко. Давай наплюємо на все, не стане тебе мати посеред навчального року з місця зривати. І сама звільнятися не стане, — намагаюся бути переконливим, але Мишка не погоджується.

— Ні, Нікіто, мама не жартувала, я знаю. Просто справа не тільки... — вона закушує губу і дивиться злякано. А мене накриває.

Ми ховаємося в ніші під сходами в перерві між парами. Затискаю її і знімаю окуляри. Ну як тут утриматися, щоб не поцілувати? Маша спочатку відповідає, а потім починає вириватися.

— Не треба, Ніку, нас побачать. Відпусти. Нам не треба бачитися, так для всіх буде краще. 

— Бачитися ми все одно будемо, — відповідаю похмуро, — у ліцеї. Нам зустрічатися не можна, Мишко, ми ж зустрічаємося. Ти моя дівчина.

— Ти зустрічаєшся з аутом? — шепоче вона, ухиляючись від поцілунку. — Тобі не крінжово, Топольський?

— Ні, не крінжово, — ставлю ноги ширше і притягую її за талію.

— Час іти, Нікіта, ходімо.

— Давай ще так трохи постоїмо, — шепочу і ховаю обличчя в її волоссі. — Як же ти шалено пахнеш, Машо...

Вона замовкає, притискається щокою до моїх грудей, і ми так стоїмо, поки з-за сходів не визирає Мамаєв.

— Нік, тебе Олена шукає. Ходімо.

Насилу відлипаю від Машки і плетуся за Мамаєвим. 

Миша так і не дала себе вмовити, але я не збираюся давати зрозуміти, що змирився. З батьком не розмовляю, хоч він не полишає спроб зі мною поговорити. Та я просто вислуховую мовчки, а потім іду до себе в кімнату.

Сьогодні ввечері теж спробував, коли я у вітальню зайшов. Телефон шукав. Я одразу розвернувся і вийшов, навіть дверима грюкнув. Не спеціально, вона сама так бахнула. Батько психанув і теж по столу долонями бахнув.

— І чим ти кращий за нього? — уже в коридорі чую голос матері. Як це я її не помітив? Мабуть, у кріслі сиділа за каміном.

Пригальмовую і прислухаюся.

— Він весь у тебе, Андрію, — продовжує мама, — такий самий упертий і незговірливий.

— Що ви як змовилися, — вибухає батько, — у мене, у мене! А в кого ще він має бути, якщо він мій син? 

— Ми? — ревниво перепитує мати. — Цікаво, хто ще?

— Яка різниця? — батько реально заводиться. — Тебе це взагалі не має хвилювати. Давно. Відтоді, як ти на нього забила. 

Двері знову бахають, швидко пірнаю в темну їдальню.

— І скажені обидва! — кричить услід батькові мама. 

Його важкі кроки луною прокочуються у коридорі, потім чуються на сходах. Пересиджую трохи і йду до своєї кімнати.

Скоро я дізнаюся всю правду, хто я і чий я син. Я відніс Голику все, що зміг нарити: волосся матері, їхні зубні щітки, серветку, якою батько витер поріз, коли голився. У мене одного взяли біоматеріал як годиться, у лабораторії. Мене Сева провів.

 Грошей я там відвалив достатньо, тож тепер залишається чекати. Пишу Мишці перед сном, що я її кохаю. Багато разів. Якщо Дар’я захоче подивитися телефон, нехай дивиться, мені ховати нічого.

Витягуюся на ліжку, закидаю руки за голову і заплющую очі. Завтра наш день. 

***

Репетиції ніхто не скасовував. Коваль одразу дав зрозуміти, що нікого міняти не збирається. 

Маша теж чекає, я по очах бачу, коли входжу в спортзал. Ми цілий день переглядалися, тож зараз ніякої витримки не вистачає.