Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

Рюкзак летить до стінки, за два кроки опиняюся поруч і здавлюю її так, що кісточки хрумтять під руками.

— Ніку, — вона шепоче і притискається до мене, а в мене в голові шуміти починає.

Нікому не віддам її. Моя.

Коваль зараз усі легені прокашляє, так старається. Мишка відсторонюється з таким же жалем, як і я.

— Ставайте в позицію, — командує Коваль. 

Маша слухняно піднімає руки, вирівнює спину, і ми йдемо по колу, ні на мить не перериваючи зорового контакту. А я уявляю собі, ніби це не танець.

Очі в очі. Обличчям до обличчя. Дихання збите й рване. Рухи ритмічні, нерви як зачищені дроти. 

Зараз вона тільки зі мною, я міцно тримаю її в руках. Я веду, вона піддається, я прискорююся, вона підкоряється. Кайф нереальний.

Повертаю голову — у дверях стоїть Дар’я. Дивиться на мене цим своїм скаженим поглядом із поволокою, ніби їй шкода. Лицемірна стерво. Спеціально прийшла, щоб простежити.

— Завтра поїдемо, купимо тобі сукню, — тихо шепочу, коли на черговому повороті опиняюся до Дар’ї спиною.

— Навіщо, Микито?

— На балу ти маєш бути найкрасивішою! Ти й так найкрасивіша...

Музика зупиняється, Коваль плескає долонями.

— На сьогодні все. Вже надто навіть непогано виходить. 

Відпускаю Машу, демонстративно беру за руку, переплітаю пальці й цілую в долоню, дивлячись на Дар’ю. Нічого більше не кажу, йду на вихід, дорогою піднявши рюкзак. Проходжу повз Дар’ю, зачіпаючи плечем, але вона не обурюється, мовчки відступає вбік.

Не обертаюся, йду, переходячи на біг. У кав'ярні біля ліцею на мене чекає Голик із довгастим конвертом у руці.

— Ось, тримай, Ніку, — простягає він конверт і додає поспішно: — Я не бачив, що там, якщо що. Не переживай.

— Я не дівчинка, щоб переживати, — ціжу у відповідь, а на ділі боюся, що затрясуться руки.

Севка йде, і я довго дивлюся на конверт, навіть відкладаю на деякий час, але потім не витримую і нерівно відриваю край.

Два аркуші. Зразок один і зразок два. Вчитуюся в медичні терміни й заплутані формулювання, але Севкін брат пояснив мені, що там може бути написано, і що це означає. Я ще й в інтернеті начитався.

Сиджу як прибитий, аркуші з результатами лежать переді мною на столі. За першим зразком збіг дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотків. Мій батько — це мій батько.

За другим зразком біологічне батьківство виключається, зате не виключається «близька матрилінійна спорідненість». Моя мати — не моя. 

Довго сиджу, тупо втупившись на висновки. Потім згрібаю їх зі столу, запихаю в рюкзак і їду додому. Вони мають мені розповісти. Я маю право знати, хто вона, моя справжня мама.