Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

зайдемо перші. Ви троє, — Голден показав на трьох

пінквотерівців біля Венделла, — за нами і прикриваєте фланги.

Венделле, ти прикриваєш наші сраки і дбаєш про те, щоб ми

могли без зволікання вибратись, якщо піде не за планом.

Праксе...

Голден зупинився, видивляючись ботаніка. Той непомітно

просковзнув до люка в наступну кімнату. З кишені він вийняв

пістолет, який дав йому Еймос. Голден дивився, як він

простягнув руку й відчинив люк, а потім неквапливо пройшов

далі.

— Я їбав... — сказав Еймос спокійним тоном.

— Чорт, — сказав Голден й одразу: — Уперед, уперед, —

і поспішив до вже відчиненого люка.

Прямо перед люком почув, як Пракс гучним, але тремтливим

голосом, сказав:

— Нікому не рухатися.

Голден увірвався у кімнату по той бік і звернув направо, а Еймос — прямо за ним наліво. Пракс стояв за кілька метрів від

люка. Великий чорний пістолет мав вигляд чогось

неправдоподібного у його блідій, ненадійній руці. Сама кімната

дуже нагадувала ту, в якій вони щойно були, тільки в цій

побачили невеличку групу людей. Озброєних людей. Голден

спробував відшукати все, що можна використати як прикриття.

У кімнаті були розставлені пів десятка великих сірих

пакувальних ящиків з науковим обладнанням на різних етапах

розбору. Хтось примостив на лавці планшет, з якого ревіла

танцювальна музика. На одному з ящиків лежало кілька

відкритих коробок з піцою, більшість кусків уже розібрали, а кілька досі були в руках. Він спробував їх порахувати. Чотири.

Вісім. Рівно дюжина, в усіх вирячені очі, всі роззираються, гадаючи, що робити далі.

Голден міг закластися, що вони збирали речі для переїзду

і взяли коротку обідню перерву. Щоправда, всі у цій кімнаті

мали кобуру під пахвою, а в сусідньому приміщенні гнив труп

малої дитини.

— Нікому! Не! Рухатися! — повторив Пракс із більшою

впевненістю.

— Краще послухайтеся його, — додав Голден, проводячи дулом

штурмової гвинтівки кімнатою, повільно її вивчаючи.

Щоб вони затямили, Еймос підкрався боком до найближчого

робітника і мимохідь зарядив прикладом дробовика чоловіку

в ребра. Той упав на підлогу, як мішок з піском. Голден почув, як

затупали пінквотерівці, вбігаючи за ними в кімнату і займаючи

позиції за укриттям.

— Венделле, — сказав Голден, не опускаючи гвинтівку. — Будь

ласка, забери у них зброю.

— Ні, — сказала сувора жінка, тримаючи піцу. — Ні, я так не

думаю.

— Перепрошую?

— Ні, — вона повторила й відкусила шматок піци.

Із повним ротом сказала:

— Вас усього семеро. Нас дванадцять тільки в цій кімнаті. А ще

більше позаду, і вони прибіжать після першого пострілу. Тож ні, зброя залишиться у нас.

Вона усміхнулася жирними губами й відкусила ще шматок.

Гол ден чув запах сиру і пепероні на гарній піці — нашарований

на всюди сущий на Ганімеді запах льоду, а ще — запах свого

поту. Його живіт невчасно забурчав. Пракс навів пістолет на

жінку, проте тепер його рука тремтіла так, що жінка, мабуть, не

надто цим переймалася.

Еймос покосився на нього, наче питаючи «Що тепер, кеп?».

У голові Голдена кімната перемкнулася на тактичну проблему

ледь не з відчутним клацанням. Одинадцять потенційних

супротивників, які досі були на ногах, стояли у трьох групах. Усі

вони були без видимої броні. Еймос майже напевно покладе

групу з чотирьох на дальньому лівому краю кімнати однією

чергою з автоматичного дробовика. Голден майже не

сумнівався, що може покласти трьох прямо навпроти себе. Тобто

пінквотерівцям залишається четверо. На Пракса краще не

розраховувати.

Він закінчив миттєвий підрахунок потенційних жертв, і, ніби

маючи власну волю, його палець перемкнув гвинтівку на

автоматичний вогонь.

«Ти не схожий на себе».

«От гівно».

— Ми можемо обійтися без цього, — він сказав замість того, щоб відкрити вогонь. — Ніхто не повинен