Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Ми її втрачаємо, - констатував Влад.

Аня закотила очі.

- Я просто на підборах.

Влад підійшов ближче, немов мірявся зростом.

- Так, тепер ти мені не в пуп дихаєш, а в шию.

- Будеш знущатися - перегризу, - процідила вона і зробила крок назад.

- Буду.

Тут уже не витримав Коля:

- Владос, стули пельку, - він звернувся до Ані. - А ти дуже круто виглядаєш.

Тоді ж втрутився Влад:

- Лєра де?

- Вже пішла, - кинула Аня. - До речі, я що хотіла сказати, - її спокій змінився грубістю. - Ви мене, звісно, вибачте, але ви вже дістали. Постійно стирчите тут, ніби у вас своїх кімнат немає; це переходить усі межі. Так більше не може продовжуватися. Якщо ви приходите, то по важливому ділу, а не тому, що кімната наша більше подобається. Особливо це стосується тебе, - вона тицьнула на Влада. - Це не тільки моя думка; Лєра теж так вважає. Тільки ви її слухати не станете.

Хлопці подивилися один на одного так, ніби чують якусь неймовірну маячню.

- Дивно, - задумався Влад.

- Нічого дивного, - різко видала Аня. - Вас двох забагато, особливо тебе, - вона знову вказала на Влада. - Ви постійно тут. Може, я хлопця хочу привести, а не можу, бо, знову ж таки, ви тут.

- Ах, ось воно що, - прозрів Влад. - Тоді зрозуміло для кого ти так вирядилася. Ну, якщо нас вже не чекають, вибачте, - він вийшов у коридор.

Аня не думала, що її взагалі послухають, а тим більше погодяться. Реакція Влада була надто несподіваною: ніби ображений і водночас злий. Якщо друге ще можна зрозуміти, то першу емоцію вона ніколи в нього не помічала.

- Гаразд, Аню, ми тебе зрозуміли, - кивав Коля, поправляючи комір білої сорочки. - Постараємося так не робити.

Тут вона не знала, що сказати. Невже все було так просто?

У дверях Коля зупинився:

- На тебе чекати?

- Чекай.

Вона схопила сумку і вийшла з кімнати. Утрьох вони вирушили на пари. Коли побачили Лєру в компанії Мирослави та Лоліти, навіть не здивувалися.

48

Після пар Лєра не стала заходити в гуртожиток, а одразу пішла до Марка, який чекав її біля університету. Далі, за його розкладом, вони сиділи в ресторані й мовчки насолоджувалися трапезою, лише іноді перекидаючись нічого не значущими поглядами.

- Ми стали більше часу проводити разом, - зауважив Марк, колупаючи виделкою в салаті.

- Тобі це не подобається? - запитала Лєра.

- Щось змінилося.

- Я просто хочу частіше тебе бачити.

- Переїжджай до мене, - запропонував Марк, відкинувши столові прибори.

- Що? - Лєра відірвалася від тарілки й глянула на хлопця.

Кілька разів він уже пропонував їй з'їхати з гуртожитку до нього, але тоді це було скоріше жартом. Зараз він знову згадав про це, причому серйозно. Вона не знала, як реагувати. Так було б правильно: тільки вони вдвох і більше нікого. Єдиний спосіб урятувати стосунки, які й без того приречені на провал. А в гуртожитку доведеться щодня бачити Колю, спілкуватися з ним, дивитися в його очі й знати, що більше ніколи не буде як раніше. Одним поцілунком вони зіпсували все. Дружити можна вічно, а в кохання набагато менше шансів.

- Я подумаю.

Коли почало темніти, у Марка виникли невеликі справи й довелося від'їхати на пару годин, а Лєра вирішила збігати за речами в гуртожиток. Сподівалася, що Аня поговорила з хлопцями, і більше вони не з'являться. Особливо Коля.

Вона прийшла в кімнату і була дуже щаслива, що там нікого немає. Швидко закинула зошити в сумку, знайшла гаманець і переодягнулася.

До неї заглянув Денис. Волосся скуйовджене, а він, як завжди, без футболки.

- Поспішаєш?

Лера різко обернулася:

- Не дуже. Щось термінове?

- Типу того, - хлопець витягнув руку з кишені й підійшов до неї.

Суть його дивної поведінки Лєра зрозуміла, коли він начепив їй на зап'ястя золотий браслет, який ховав у кишені.

- Здається, я обіцяв подарунок, ось приніс, - він почухав потилицю й оглянув кімнату. - Я його давно купив, просто забув точну дату. А того дня вдома залишив.

- Дене, ти чого? - Лєра оглянула браслет. Гарний, і на вигляд надзвичайно дорогий. - Це вже занадто. Дякую, звісно, але... я не можу приймати від тебе такі подарунки. Ти мені не...

- Лєро, облиш.

- Відчуття, ніби ти мене купуєш, ніби я тобі щось винна.

- Описуєш свої стосунки з Марком?

Лєра сіпнулася, бажаючи дати відсіч, але Денис схопив її за руку і притягнув до себе.

- Нічого не винна, просто подарунок другу. Ок?