Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Я сіла рівніше.

— З цього можна почати.

— Оглянь каплицю. Здається, там у ризниці є кілька книжок.

Я безліч разів минала королівську каплицю, та ніколи не бувала всередині. Завжди вважала її Аппаратовим царством і навіть після його зникнення не певна була, чи хочу туди навідатися.

— На що вона схожа?

Толя здвигнув кремезними плечима.

— На звичайну каплицю.

— Толю, — раптом закортіло довідатися мені, — а ти колись замислювався про те, щоб приєднатися до лав Другої армії?

Схоже, запитання образило його.

— Я народжений не для того, щоб служити Дарклінґові.

Мені хотілося запитати, для чого саме він народжений, але хлопець постукав по сторінці і сказав:

— Якщо хочеш, я можу перекласти для тебе. — Він вишкірився. — Або просто змушу Тамару зробити це.

— Гаразд, — відповіла я. — Дякую.

Велетень нахилив голову. Це був просто уклін, та він досі стояв поруч зі мною на колінах, і від чогось у його позі в мене мороз пішов поза шкірою.

Мені здалося, наче хлопець на щось чекає. Я обережно потяглася вперед і торкнулася його плеча. Щойно мої пальці опустилися, хлопець видихнув. І прозвучало це майже як зітхання.

Ми ще трохи помовчали, сидячи в сяйві гасових ламп. Потім Толя підвівся і знову вклонився.

— Я буду за дверима, — сказав він і вислизнув у темряву.

***

Мал повернувся з полювання наступного ранку, і мені страшенно кортіло розповісти йому все: про що я дізналася від Давида, про плани створення нового «Колібрі», про мою дивну розмову з Толею.

— Він дивакуватий, — погодився трекер, — але те, що ти перевіриш каплицю, нікому не нашкодить.

Ми вирішили прогулятися туди вдвох, і дорогою я змусила хлопця розповісти про лови.

— Ми щодня більшість часу витрачали на карти і квас. А якийсь герцог так налигався, що без тями впав у річку. Мало не втопився. Служники витягували його за черевики, а він знову кидався у воду й лопотів щось про найкращий спосіб ловіння форелі.

— Жахливо було? — зі сміхом запитала я.

— Нормально. — Він копнув носаком черевика гальку з доріжки. — Там чимало цікавилися тобою.

— Чому я сумніваюся, що почуте мені сподобається?

— Один з королівських трекерів вважає твої сили несправжніми.

— І як мені це вдається?

— Здається, до справи залучена вигадлива система дзеркал та блоків і, можливо, гіпноз. Я трохи загубився в його поясненнях.

Я захихотіла.

— Це було не так аж кумедно, Аліно. Добряче набравшись, деякі шляхтичі недвозначно повідомили, що, на їхню думку, гришників слід оточити і стратити.

— Святі, — видихнула я.

— Вони налякані.

— Це не виправдання, — заперечила я, відчуваючи, як усереди­ні наростає лють. — Ми теж равканці. Вони ніби забули, скільки зробила для них Друга армія.

Мал підняв руки.

— Я не казав, що погоджуюся з ними.

Я зітхнула і вдарила ні в чому не винну гілку.

— Знаю.

— Хай там як, я досягнув такого-сякого прогресу.

— Як тобі це вдалося?

— Ну, їм сподобалося, що ти служила в Першій армії і врятувала принцові життя.

— Після того як він ризикнув власним життям, рятуючи нас?

— Можливо, я дещо легковажно повівся з деталями.

— О, Ніколаї це страшенно сподобається. Є ще щось?

— Я розповів їм, що ти ненавидиш оселедця.

— Навіщо?

— І що любиш сливовий пиріг. І що Ана Куя відшмагала тебе, коли ти зіпсувала весняні капці, стрибаючи по калюжах.

Я насупилася.

— Навіщо ти розповів їм усе це?

— Хотів зробити тебе людянішою, — пояснив хлопець. — Дивлячись на тебе, вони бачать лише Заклинательку Сонця. Бачать загрозу, чергову могутню гришу, на кшталт Дарклінґа. А я хочу, аби вони бачили доньку, сестру або подругу. Я хочу, аби вони бачили Аліну.

Я відчула, як у горлі набрякає клубок.

— Ти вправляєшся в чарівності?

— Щодня, — вишкірився Мал. А тоді підморгнув. — Але мені більше до вподоби, коли кажуть, що я «можу стати в пригоді».

Каплиця була єдиною спорудою, що залишилася від монастиря, який колись височів над Ос Альтою і де, за легендами, коронували першого Короля Равки. Порівняно з іншими будівлями на території палацу це була скромна капличка з побіленими стінами й однією-єдиною синьою банею.

Усередині було порожньо і скидалося на те, що гарненьке прибирання не завадило б. Лавиці були вкриті пилюкою, а на карнизах туркотіли голуби. Коли ми йшли проходом, Мал узяв мене за руку, і серце у мене затріпотіло.