Читати книгу - "1984"

На мить Вінстон забув про циферблат. Він зробив надлюдське зусилля, намагаючись сісти у ліжку. Але лише болісно скорчився.

— Але як ви можете контролювати матерію? — вибухнув він. — Ви нездатні навіть контролювати клімат чи закон земного тяжіння. А крім того, у світі лютують хвороби, біль, смерть...

О’Браєн урвав його порухом руки.

— Ми контролюємо матерію тому, що ми контролюємо свідомість. Реальність перебуває всередині мозку. Ви це поступово усвідомите, Вінстоне. Немає нічого такого, чого ми не могли б зробити. Невидимість, невагомість — геть усе. Якби я захотів, то міг би літати над цією підлогою, наче мильна бульбашка. Я цього не хочу, бо цього не хоче Партія. Ви повинні позбутися уявлень дев’ятнадцятого сторіччя про закони природи. Закони природи творимо ми.

— Але ж це не так. Ви навіть не стали володарями планети. А як щодо Євразії чи Остазії? Ви ще їх не завоювали.

— Байдуже. Ми їх завоюємо, коли захочемо. А якщо ми й не підкорили їх, то яка різниця? Ми можемо стерти їх з реальності. Океанія — це світ.

— Але світ — це лише дрібка пилу. А людина крихітна й безпорадна! Скільки минуло часу, відколи вона існує? Мільйони років земля була незаселена.

— Дурниці. Земля така сама давня, як і ми, вона не старша за нас. Як вона може бути давнішою? Ніщо не існує поза межами людської свідомості.

— Але ж у скелях зберігається безліч кісток вимерлих тварин — мамонтів, мастодонтів і величезних плазунів, які жили задовго до того, як з’явилася людина.

— Ви коли-небудь бачили ці кістки, Вінстоне? Звичайно, ні. Їх вигадали біологи дев’ятнадцятого сторіччя. До появи людини не було нічого. Після людини, якщо вона зникне, теж не буде нічого. Немає нічого окрім людини.

— Але ж крім нас існує увесь космос. Погляньте на зірки! Деякі перебувають від нас на відстані мільйонів світлових років. Ми ніколи їх не досягнемо.

— А що таке зірки? — байдуже промовив О’Браєн. — Спалахи вогню за кілька кілометрів від нас. Якщо захочемо, ми можемо до них дістатися. Або можемо їх погасити. Земля міститься у центрі Всесвіту. Сонце й зірки обертаються навколо неї.

Вінстон знову смикнувся. Але цього разу він промовчав. О’Браєн провадив, так ніби почув його заперечення:

— Звичайно, коли мова йде про вирішення певних завдань, це не зовсім так. Коли ми пливемо в океані або передбачаємо затемнення сонця, ми часто для зручності припускаємо, що Земля обертається навколо Сонця, а зірки перебувають від нас за мільйони кілометрів. Ну то й що? Ви думаєте, ми не можемо створити подвійної астрономічної системи? Зірки можуть бути близько або далеко залежно від того, що нам потрібно. Ви гадаєте, наші математики на це неспроможні? Ви забули про дводумство?

Вінстон зіщулився на своєму ліжку. Хоч би що він сказав, його одразу приголомшувала швидка, як удар дрючка, відповідь. А проте він знає, він знає, що правда на його боці. Віра у те, що поза нашою свідомістю нічого не існує — безперечно, хибна. Хіба це не довели ще дуже давно? Для цього навіть є окрема назва, яку він давно забув. Коли О’Браєн поглянув на нього згори вниз, бліда усмішка торкнула кутики його рота.

— Я вже казав вам, Вінстоне, — мовив він, — що метафізика — це не найбільший ваш талант. Соліпсизм[29] — ось те слово, якого ви не можете пригадати. Але ви помиляєтеся. Це не соліпсизм. Або, якщо хочете, це — колективний соліпсизм. А це вже інша річ: фактично — протилежна. Так би мовити, відхилення, — додав він іншим тоном. — Реальна влада, влада, за яку ми повинні боротися удень і вночі, це влада не над речами, а над людьми. — Він зробив паузу й знову став схожий на шкільного вчителя, який опитує здібного учня. — Вінтоне, яким чином людина здійснює свою владу над іншою людиною?

Вінстон замислився:

— Примушуючи її страждати.

— Саме так. Примушуючи її страждати. Покірливості недостатньо. Якщо людина не страждає, то як ви можете бути певні, що вона підкоряється саме вашій волі, а не своїй власній? Влада виявляє себе, завдаючи людині болю і принижуючи її. Влада шматує людський розум на клапті і на власний розсуд знову складає його у нову конфігурацію. Тепер ви вже починаєте бачити, який світ ми творимо? Він зовсім протилежний тим недолугим гедоністичним утопіям, які собі уявляли давні реформатори. Світ страху, зрадництва і катувань, світ, де ти чавиш людей і де чавлять тебе, світ, який стане не менш, а ще БІЛЬШ нещадним — таким ми бачимо шлях його вдосконалення. Поступ у нашому світі означатиме поступ до ще більшого болю. Давні цивілізації заявляли, що вони засновані на любові й справедливості. Наша цивілізація заснована на ненависті. У нашому світі не буде інших емоцій, окрім страху, люті, тріумфу та самоприниження. Все інше ми зруйнуємо — геть усе. Ми вже почали руйнувати звичне мислення, що залишилося з дореволюційних часів. Ми розірвали зв’язки між дітьми і батьками, між людиною і людиною, між чоловіком і жінкою. Ніхто тепер не наважується довіряти дружині, дитині або другові. Але у майбутньому не буде ані дружин, ані друзів. У матерів забиратимуть дітей відразу після їхнього народження, як від курки забирають яйця. Сексуальний інстинкт буде викорінений. Розмноження стане формальністю, як оновлення річної картки на пайок. Ми скасуємо оргазм. Зараз наші неврологи над цим працюють. Ми усунемо вірність, існуватиме лише вірність Партії. Не існуватиме любові — любитимуть лише Старшого Брата. Не існуватиме сміху — існуватиме лише сміх тріумфу над розгромленим ворогом. Не існуватиме ні мистецтва, ні літератури, ні науки. Коли ми станемо всесильними, нам більше не потрібна буде наука. Не буде різниці між красою й потворністю. Не буде цікавості, життя не приноситиме задоволення. Ми знищимо всі задоволення. Але завжди — не забувайте про це, Вінстоне, — завжди існуватиме сп’яніння від влади, яке повсякчас зростатиме й постійно ставатиме ще ненаситнішим. Завжди, будь-якої