Читати книгу - "Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін"

— Чого саме ви очікуєте від мене?

— Сайкс веде нас до ворожої пастки.

— Преподобна знає більше за нас, в неї є план і підтримка імператора.

— Нею керують не знання, — заперечила баронеса. — Нею керує віра.

— Можливо

— Можливо? Хіба ви не знаєте, що Преподобні сестри — це релігійно-містичний орден.

— Віра іноді буває важливішою за наукові факти та логічні припущення. В пустелях Сагунту і в печерах Кідронії мене навчили вірити в бога.

— Значить, і ви на їхньому боці, — констатувала керуюча дослідницькою частиною. — Я передбачала чогось подібного. Шкода. Ваші метафізичні уподобання нас угроблять.

— Я був проти висадки на Браму, ви це знаєте.

— Чому ж тепер — за?

— Я й тепер проти. Але я, так само як і ви, є офіцером Зоряного Флоту. Ми, підполковнику Вей, виконуємо наказ імператора.

— Ви його бачили?

— Імператора?

— Наказ.

— Я отримав офіційне підтвердження повноважень Сайкс.

— Але вас, наскільки я знаю, залишили командиром лінкора.

— Так.

— Ви розумієте, чому імператор саме так розподілив повноваження керівників експедиції?

— Я не оперую здогадками.

— А я переконана, що імператор не надав Сайкс повноти влади, тому що не впевнений в реалістичності її плану. Імператор, на щастя, не став маріонеткою піфійських жриць, він зберіг критичність і ясність мислення. І ви, капітан-командоре, повинні діяти так, як підказує вам знання, а не віра.

— Я не збираюся обговорювати з вами, чиєю маріонеткою став чи не став Еарлан ІІІ. Це абсолютно неприпустимо поміж імперськими офіцерами. У вас, підполковнику Вей, є якісь раціональні аргументи проти плану Сайкс?

— Так, — кивнула баронеса. — Я проаналізувала останні події на Фаренго. Тепер все стало на свої місця.

— Що саме?

— Я все ніяк не могла зрозуміти, навіщо Шермі було лізти до Лабіринту. Її атака на Розплідник виглядала на повне безглуздя. Шерма казала, що шукає там зброю з арсеналу древньої раси, але це був не пошук, а лобовий штурм неприступної фортеці. А тепер все як на долоні. Це частина хитрого плану, і зброя тут ні до чого. Шермі було важливо, щоби Овіта залишилася на Фаренго. Й не просто на Фаренго, а у Лабіринті. Без мафеді Ковчег міг телепортуватися тільки туди, звідки його вкрали — до схрону у Лабіринті.

— А чому вона була впевнена, що Овіту там залишать?

— Тому що для піфійок логічним було тримати її якнайдалі від Імперії. Думаю також, що Тарасваті просила ящерів дослідити психіку Овіти та дізнатися про її творців. Шерма це передбачила.

— Але Овіту могли для досліджень відправити кудись-інде. Наприклад, на Ґ’орму.

— Ящери розглядають клонів Тейсанболона як зброю ворога. А це спадкова тема клану, якого очолює знайома нам Р’аавал. У ящерів наукова тематика, як і уся інформаційно-пізнавальна сфера, чітко сегментована за родовим принципом. Нині, як ми знаємо, саме Р’аавал наглядає за Розплідником, її найближчі помічниці з того ж клану. Все було розраховано.

— Припустимо. Але до чого тут наша експедиція.

— Сайкс везе Шерму на 18КВ216:2…

— На Браму, — виправив командор.

— До вузлового порталу, звідки Шерма може стрибнути куди завгодно.

— А хто їй дозволить стрибати?

— Ті, хто чекає на неї там, на планеті. Ми робимо їхню роботу. Ми доправляємо Шерму саме туди, де вона їм найпотрібніша. Інакше б нас вже не було в живих. А так нас знищать, як тільки Шерма опиниться поряд з порталом.

— А навіщо їм Шерма?

— Припускаю, що це тіло для Темного.

— Саме її тіло?

— Так.

— Хіба Темний не мав відродитися одночасно у тілах трьох клонів?

— Думаю, що у ворога є різні сценарії — «план А» і «план Б», а може, й «план В».

— Невже ворог не може виростити тіло для свого бога там, на своїй базі? Навіщо все так ускладнювати?

— Якби все було просто, Темний давно б повстав з попелу. Але я переконана, що його послідовникам потрібне тіло цієї клонки. І ще, командоре, є ризик, що лише Шерма залишить борт лінкора, вас усіх знищать «дугою» або чимось подібним, — баронеса говорила чітко і впевнено, як людина, яка склала у голові пазл, всі елементи котрого ідеально співпали. — А ми, як виглядає, будемо жити лише до зустрічі Шерми з тими, хто чекає на неї на 18КВ216:2, або ж на Брамі, якщо вам так подобається ця назва. Єдиний шанс вижити — накласти санкцію на відправлення модулів до Пратари.

— Це все?

— А треба ще чогось?

— Я обміркую ваше припущення, але не бачу підстав зупиняти десантну операцію, — підсумував Зоран й підвівся з-за столу. — Підполковнику Вей, дякую вам і пропоную повернутися до виконання ваших посадових обов’язків.

Якраз тоді, коли Вей викладала командорові свої аргументи, в іншій «червоній зоні» Сайкс мала бесіду з Відморозком. Старий пілот погано переніс гібернацію й ледь пересувався. Медичні роботи доповіли Преподобній, що його життєві сили досягли критичної межі і процеси тілесного занепаду вже не здатні компенсувати ані терапевтичні імплантати, ані системи клінічного супроводу. На зустріч з радницею імператора Відморозка доставили у громіздкому відновлювальному ложементі.

— У моєму становищі найзручніше думати про абстрактні речі, — мовив пілот, коли його завезли до «червоної зони». — Тільки тепер я усвідомлюю цінність присутності, як істинної форми буття.

— Філософія ще нікому не шкодила, — посміхнулася пілотові Сайкс.

«Зрештою, — подумала вона, — цей клон поки що не зробив нічого протизаконного. Він просто заручник».

Бесіди з мудрими старцями були її слабкістю ще з підліткового віку. А ще Відморозок нагадав їй Каспета.

— Філософія не шкодила психічно здоровим, — зауважив пілот. — Але ж я зовсім не про те. Ти ще надто молода, Сайкс, щоб зрозуміти цінність присутності. Думати про присутність, як про універсальну форму життя — значить, розкривати себе вищим формам знання. Всіх живих істот об’єднує присутність. Всі вони присутні у бутті незалежно від того, скільки в них рук, голів і хвостів. І кожна мить цієї присутності, як би ми не крутили й не брехали самі собі, свідчить про неминучість нашого зникнення, нашої майбутньої неприсутності. Отже друге, що об’єднує всіх істот, — смерть. Всі розумні раси смертні і солідарні в переживанні страху перед зникненням своєї присутності.

— Але одній відомій нам істоті вдалося вирватися з цього солідарного кола.

— Не спіши, я ж до того й веду, — Відморозок спробував піднести руку у менторському жесті, і Сайкс зрозуміла, як важко дається йому кожен рух. — Темний бог вийшов за межі смерті, а значить і вийшов за межі присутності. У цьому його найглибша, найболючіша і найстрашніша таємниця. Він перестав бути «при суті», він сам став суттю, єдиним свідком самого себе. Це жахливо, це щось на штиб втрати всіх чуттів — зору, слуху, дотику. І от я міркую собі, а як це йому вдалося зберегти, скажімо так, психічну