Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

– Пробач мені, не йди, Евсун.

Евсун посміхнулася крізь сльози:

– Я нікуди не йду.

Вони сіли на диван, і Емір нахилився, щоб поцілувати Евсун, коли раптом прийшла Ніса.

– Вибачте, я хотіла сказати, що вклала Омера і йду спати. Надобраніч, – сказала Ніса.

– Надобраніч, – відповів Емір.

Ранок.

Емір уже пішов на роботу, а Евсун ще спала. Її сон був тривожним, вона ворочалася, поки раптом різкий звук не вирвав її з обіймів дрімоти. Гучний гуркіт віддався луною у її вухах, і вона різко підхопилася, серце шалено калатало. Страх стиснув груди, залишаючи їй лише одну реакцію — бігти.

Відчуваючи, як холонуть пальці, вона вискочила з ліжка та кинулася на кухню.

– Що тут сталося? – її голос був сповнений тривоги. Очі бігали по кімнаті, шукаючи загрозу.

Біля плити стояла Ніса. Дівчина виглядала розгубленою й винуватою, тримаючи в руках каструлю, що, судячи з усього, впала на підлогу й наробила шуму.

– Пробачте, пані Евсун, – швидко заговорила вона, опустивши очі. – Я просто готувала сніданок і випадково зачепила каструлю. Вибачте, будь ласка.

Евсун важко дихала, намагаючись заспокоїтися. Вона ледве стримувалася, відчуваючи, як гнів і паніка борються всередині неї.

– Дай їсти Омеру, я не буду, – різко відповіла вона, відвертаючись.

– Пані Евсун, будь ласка, з’їжте хоча б трохи, – м’яко попросила Ніса.

Цього було забагато. Евсун відчула, як напруження вибухає всередині неї.

– Я сказала, що не хочу! Не наполягай! – різко крикнула вона, змусивши Нісу здригнутися.

Тремтячими руками Евсун схопила верхній одяг, швидко вийшла з дому та грюкнула дверима.

Тим часом

Ніса, залишившись на кухні, глибоко вдихнула. Вона добре знала, що у Евсун непрості дні, але навіть це не виправдовувало такого ставлення. Проте сперечатися з нею вона не збиралася.

Кілька хвилин по тому телефон у кишені Ніси завібрував. Вона швидко витерла руки об рушник і взяла слухавку.

– Доброго дня, пане Еміре, – відповіла вона, почувши знайомий голос.

– Нісо, щось сталося? – його голос був тривожним. – Чому Евсун не відповідає на мої дзвінки?

Ніса кинула погляд на двері, через які щойно пішла Евсун.

– Вона вийшла. Її немає вдома.

На тому кінці лінії запанувала коротка пауза.

– Зрозумів. Дякую, – лаконічно відповів Емір і завершив дзвінок.

Ніса поклала телефон на стіл і зітхнула. Вона відчувала, що цей день буде непростим.

Вечір.

Емір повернувся додому, очікуючи побачити Евсун, але її досі не було.

– Де Евсун? – запитав він у Ніси, заходячи на кухню.

– Вона ще не повернулася, – спокійно відповіла дівчина, зосередившись на торті, який тільки-но витягла з духовки.

Емір зітхнув і пройшов у ванну, щоб поголитися. Після довгого дня він просто хотів розслабитися, не думаючи про конфлікти.

Коли він повернувся на кухню, Ніса вже накривала на стіл.

– Я спекла дуже смачний торт, не хочете скуштувати? – запропонувала вона з невинною усмішкою.

Емір, не бачачи в цьому нічого поганого, взяв шматок і спробував.

– Дійсно смачно, – відзначив він.

Але раптом, коли він узяв ще шматок, трохи крему потрапило на його сорочку.

– О, зачекайте, зараз витру, – швидко сказала Ніса і підійшла ближче, щоб допомогти йому.

І саме в цей момент двері відчинилися.

Евсун стояла на порозі, її очі широко розкрилися від шоку.

– Що тут відбувається?! – її голос пролунав, наче грім.

Вона побачила, як Ніса стояла впритул до Еміра, а її рука була на його сорочці.

Емір відразу відступив убік.

– Нічого, кохана, ходімо, – сказав він, намагаючись заспокоїти її.

Проте Евсун уже була на межі вибуху.

Кімната.

– Що це було, Еміре? – її голос тремтів від злості та образи.

– Евсун, все не так, як тобі здалося, – втомлено відповів він.

– А як? Поясни, може, я просто чогось не розумію!

– Вона пригостила мене тортом, я погодився, і все.

– І все? – вона гірко всміхнулася. – Якщо це все, то чому вона тримала тебе за сорочку?

Емір закотив очі й різко зітхнув.

– Евсун, досить! Я вже пояснив!

– І я маю просто взяти й повірити, так?

Емір спохмурнів.

– Я втомився, – сказав він холодно. – Хочеш – вір, хочеш – ні. Я йду.