Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Минуло два дні. Евсун виписали з лікарні, і вона разом з Еміром повернулися додому. Їх зустрічали Омер і Мете.

Мете, побачивши їх, посміхнувся і сказав:

– Якщо ви вже прийшли, то я краще піду. Виздоровлюй, Евсун!

Емір взяв Евсун за руку і довів її до дивану, щоб вона лягла і відпочила. Омер підійшов і запитав:

– Як ти, тітко Евсун?

– Усе добре, Омерчику. А ти як? Скучив?

– Так, скучив, – відповів Омер.

– Ходи сюди, мій любий, – Евсун обняла Омера.

Минув день. Був вечір. Емір підійшов до Евсун і запитав:

– Як тобі зараз? Легше?

– Ти поруч, і мені краще, – відповіла Евсун, усміхаючись.

– Я кохаю тебе, Евсун, дуже кохаю. Крім тебе, мені ніхто не потрібен. Тільки ти, ти одна, – промовив Емір, поцілувавши її.

Минув ще один день. Евсун прокинулася зранку, але Еміра не було поруч. Вона вирішила перевірити, як справи з Омером. Коли вона підійшла до його кімнати, побачила іншу жінку.

– Хто ти? – запитала Евсун, здивована.

– Вітаю, я Ніса, я буду доглядати за дитиною, – відповіла жінка з усмішкою.

– Тобто? Як це? – не зрозуміла Евсун.

– Пан Емір мене прислав, я допомагатиму вам, – пояснила Ніса.

Евсун була вражена, але вирішила не розпитувати більше. Вона вирушила на пристань, а по дорозі зателефонувала Еміру.

– Що сталося, Евсун? – запитав Емір, почувши її голос.

– Давай, скажи мені все в обличчя, – вимагала Евсун.

– Евсун? – відповів він, здивовано.

– Я не розумію, ми ж домовлялися довіряти один одному. Чому зараз ти так поступаєш? – запитала вона, відчуваючи біль у голосі.

– Про що ти? – запитав Емір.

– Ти найняв доглядальницю для Омера, – сказала Евсун.

– Так, я найняв, – погодився Емір.

– Ти мені не довіряєш? – запитала Евсун, не стримуючи сліз.

– Евсун, послухай. Я довіряю тобі. Та я не хочу загружати тебе. Тобі важко там самій. Я хотів тільки полегшити тобі життя.

– По твоєму, я не можу доглянути за дитиною? – запитала вона, спалахи гніву і болю в голосі.

– Можеш, я знаю, але це важко, – сказав Емір, намагаючись пояснити свою позицію.

– Ти правий. Я не знаю, як це. У мене немає дітей, і не буде, – сказала Евсун тихо, відчуваючи, як її серце болить.

Евсун хотіла піти, але Емір схопив її за руку:

– Евсун, я не хотів зробити тобі боляче.

– Ні, ти ні до чого. Я краще піду, – сказала вона, висмикуючи руку.

– Евсун… – промовив він з болем у голосі.

– Еміре, їдь додому, я хочу побути одна, – попросила вона, а він кивнув і поїхав.

Евсун залишилась на пристані. Її серце билося болісно. Раптом до неї підійшов незнайомий чоловік, який помітив її сльози.

– Напевно, вам дуже боляче. Візьміть, – сказав він, простягнувши хустину.

– Дякую, – відповіла Евсун, витираючи очі.

– Я Озан, а вас як звати? – запитав чоловік.

– Евсун, – відповіла вона, відчуваючи певний спокій від його тепла.

– У вас щось сталося? Чому ви плачете? – запитав Озан.

– Так сталося… давно, але зараз мені так боляче, – сказала вона.

– Якщо хочете, я можу вислухати вас, – запропонував Озан, співчутливо дивлячись на неї.

– Це було шість років тому… Але наслідки є і досі, – зітхнула Евсун.

– Що сталося? – запитав Озан, зацікавлений.

– Тоді я була вагітна і потрапила в аварію. Я втратила дитину і більше не можу мати дітей. Це так боляче. Зараз він наймає доглядальницю в дім, і мені так боляче, – розповіла вона, дивлячись в далечінь.

– Це жахливо… Так… Але біль проходить з часом, – сказав Озан, намагаючись підтримати її.

– Не проходить. Минуло багато років, а я не можу забути, – зітхнула Евсун, закриваючи очі.

– Вибач, що таке питаю, але у тебе є чоловік? Ви одружені? – запитав Озан.

– Так, є, але ми не одружені, – відповіла Евсун, знову відчуваючи тугу.

– Він тебе любить. І це важливо. Будь поруч з ним, – сказав Озан, намагаючись підтримати.

– Ти мені вибач, але я зараз не готова до цього. Мені важко, – сказала Евсун, відчуваючи, як біль знову охоплює її серце.

– Нічого, інколи корисно послухати думку інших, – сказав Озан.

– Дякую тобі, – тихо відповіла Евсун.

Було вже пізно, і Евсун все ще не було вдома. Емір переживав. Він підійшов до дверей, де стояла Евсун.

– Евсун, – промовив він, побачивши її.

Емір обняв її: