Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Навіщо? — обережно запитала Настя.

— Хотіли дістатися до королівської сім'ї. На Афоні буде чистка наближеного кола. За словами Його Величності, прохання про те, щоб Ізабелла взяла участь у рятувальній місії, передав його друг із цивільного корабля. Потім тут уже на кораблі, коли почали зіставляти дані, почали здогадуватися, що наші врятовані щось темнять. Я пішов до Марка, щоб дізнатися результати допиту піратів, яких спіймали на тій планеті. А Іза пішла до королівської сім'ї. Загалом, її вдарили по голові і залишили в ангарі з маленькими урсами. Для відволікання уваги. І було скоєно замах на королівську сім'ю. При тому, на скільки я встиг перекинутися кількома словами з хлопцями з охорони, вони поспіли вже до кінця. Його Величність, на щастя, сам усіх уклав. Хоча його і принців трохи поранили. Королева близька до нервового зриву через Ізабеллу, вона до неї як матір ставиться і дуже переживає. Ось.

— Зрозуміло, — задумливо сказав Антуан, — ви до Афону летите на військовому кораблі?

— Так, тільки з пересадкою на інший військовий корабель.

— Угу, а можеш Ізочку мені дати поспілкуватися.

— Вона в медпункті спить, під наглядом лікаря. Ізабеллі потрібен повний спокій найближчі пів року. У неї сильне виснаження організму, одне це через планету урс, де вона місяць жила, вона там сильно виснажилась. Потім усі ці спроби її вбити, загалом доктор налякав тут нас до чортиків.

— Помітно, ти б поспав, — сказав зі співчуттям Антуан.

— А що значить виснажена, вона сильно схудла? — запитала Настя.

— Так, вона в одязі та взутті важить 48 кг.

Антуан присвиснув.

— Пригадаю я їй її комплекси щодо своєї фігури. А то вона переживала, що виглядає не як у журналі моделі, догралася. Тож хлопче відпочивай, як буде, що відомо, дзвони.

— Добре, — сказав Альфред і вимкнув відеозв'язок і сам одразу ліг спати.

Через якийсь час його розбудив лікар, поруч стояла я з королівською родиною.

— З тобою все гаразд? — запитав лікар.

— Так, а що сталося?

— Нам час іти на інший корабель, — сказав король, — ми почали переживати, що тебе було не видно ці півтора дня. Думали, сидиш у медпункті, а ти там не з'являвся.

— Я поспілкувався з Антуаном, тільки-но пішов із медпункту, і одразу спати ліг. Невже я стільки проспав? Здавалося, тільки очі заплющив.

— Візьмеш сумку з рюкзаком, я вкинула все, що ми встигли дістати.

Альфред потер очі і встав із ліжка. Подивився, що планшета немає на ліжку.

— А планшет ти прибрала?

— Усе в сумці.

Альфред узяв сумку і одягнув мій рюкзак, обійняв мене за талію і поцілував у лоб. Нас уже чекали за дверима, щоб не товпитися в каюті.

— Як ти?

— Якось дивно.

— Їй так само потрібен спокій, відпочинок і позитивні емоції та якомога менше стресу, — сказав лікар.

На інший корабель нас переправив невеликий катер. І там одразу розселили по каютах. Ми з Альфредом знову були разом.

— Що думаєш робити? — запитав він.

— Ще полежу трохи, мене просто розбудили і я не виспалася.

— Я посплю разом із тобою, не проти?

Я посміхнулася і кивнула. Переодягнулися у футболки і лягли спати. Альфред мене обійняв. Це було дуже приємно, і я змогла швидко заснути. За кілька годин до нас у каюту зайшла Мартіна. Посміхнулася, побачивши нас сплячими. Тихенько вийшла, не ставши будити і кликати на вечерю. Розбудили нас уже до місцевого сніданку. До того ж до нас прийшов місцевий лікар.

— Підйом! — голосно сказав він.

Я сіпнулася і різко прокинулася, здивовано подивилася на нього.

— Хм, трохи несподівано, — здивувався лікар, — мені сказали, тут одного солдата розмістили, а він виявляється не один. Так, це щодо вас, мила, були особливі медичні рекомендації. Швидко одягайтеся, спочатку розминка, потім сніданок.

Альфред уже встиг одягнутися. А я, дослухавши лікаря, чекала, що він вийде або хоча б відвернеться. Зрозумівши, що він нікуди не збирається йти, я встала і, не соромлячись, зняла футболку, залишившись в одних трусиках.

— Вибачте, — здивовано сказав лікар і швидко відвернувся.

— А я вже думала, не здогадаєтесь, що мені переодягнутися потрібно. Може вийдете?!

Альфред мене закрив собою, і погляд його виражав здивування і обурення. Лікар вийшов у коридор.

— Вибач, — сказала Альфреду, — я сподівалася, він сам здогадається.

— Потрібно було просто сказати, — сказав він незадоволено — Мені було дуже не приємно.

— Вибач, — сказала я винувато.

Одяглася в спортивний костюм.

— Просто пообіцяй, що більше так робити не будеш. Це неправильно по відношенню до нас обох. І я не хочу, щоб тебе хтось бачив оголеною, ну крім мене. На крайній випадок на прийомі в лікаря. Але саме на прийомі!