Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сокіл і Ластівка 📚 - Українською

Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сокіл і Ластівка" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 117
Перейти на сторінку:
проклятий…», але Летиція не звертала уваги на його скарги.

Вона зняла перуку, запхала її в капелюх і прилаштувала голову помираючого на цю імпровізовану подушку. З діжки, що стояла під водостоком, зачерпнула води і обмила Гарбузу обличчя, змочила губи. Потім розстебнула скривавлену сорочку і зітхнула. Тут не допоміг би і більш досвідчений лікар. Я бачив за свій вік чимало поранень і відразу зрозумів, що куля пробила бідоласі легеню.

— Мені кінець, — сипів Гарбуз. — Дай мені ковток рому. Заради Бога! Дай… У Джима за пазухою завжди є фляга…

Летиція сходила по ром. Злегка піднявши пораненому голову, дала випити.

Гарбуз жадібно забулькотів і не зупинився, поки фляга (між іншим, зроблена з маленького гарбуза) не спорожніла. Вогняний ром накоїв на світі чимало лиха, але в даному випадку його вплив був благодійним або принаймні милосердним.

Бандит (а я все ще вважав, що містер Гарбуз — розбійник з великої дороги) перестав стогнати і корчитися.

— Гаразд… — сказав він майже спокійним голосом. — Я не можу поворухнутися, від ніг підіймається холод. Незабаром я здохну. Але зараз мені добре. Дякую тобі, хлопче, що допоміг мені у мою смертну часину. Не йди, га? Побудь зі мною до кінця. А за це я дам тобі добру пораду.

— Ти краще мовчи, з тебе виходять останні сили.

Той хитнув головою:

— Хвилиною раніше, хвилиною пізніше… Порада ось яка. Не зв’язуйся з рудим дияволом. Він використає тебе, а потім встромить ніж у спину. По тобі видно, що ти славний хлопчисько, з гарної родини. Не вір Логану! Він звабив тебе скарбами Сан-Дієго, я знаю. Але врахуй: Гаррі нікого не робить просто так.

— Про який скарб ти говориш? — запитала Летиція.

А я відразу згадав розповідь про Невезучого Корсара і його зниклий корабель.

— Гаррі не казав тобі про скарб капітана Пратта? Тоді тим паче. Я не хочу прихопити цю таємницю в могилу. Хай всі знають, всі… Поки у мене ще є сили, слухай. Це буде мій прощальний подарунок веснянкуватому мерзотнику…

Гарбуз ошкірив рідкі зуби, але замість сміху з горлянки вихопився стогін.

— У шотландця Х’ю у чоботі має бути фляжка з черепахового панциру. Може, там ще щось залишилося? Мені треба підкріпитися. Перш ніж я здохну, мушу тобі все розповісти. А ти пороздзвонюй скрізь…

Він видудлив і другу посудину, після чого заговорив швидше. У цьому пожвавленні я побачив безсумнівні ознаки наближення агонії.

— Слухай-но. Йшли ми з Сан-Дієго, раділи здобичі. Такого багатства не уривав ще ніхто. Двадцять скринь золота і срібла! Я думав, куплю на свою частку шинок або навіть готель, одружуся, житиму вибрикуючи… А Пикатий Джим, він серед нас був найбільш головатий, каже: «Все собі заберемо. Тоді, каже, ти собі не шинок — палац купиш». Хлопці слухають, сумніваються. Скрині ж всі у нас, на «Навіженому», це правда. Але позаду ще два кораблі… Тут раптом буря, страшенна. Розкидала всю ескадру. Наш фрегат сів на мілину біля якогось паскудного острівця. Логан знає, що це за острів. Гаррі, він був у Пратта штурманом… Коли ураган пройшов, почали ми корабель з мілини тягнути. Пикатий Джим знову за своє: Бог, каже, нам допоміг. Дурні будемо, якщо проминемо свою нагоду. Ну і переконав. Вийшли ми на палубу, всі сімдесят сім душ. Ось так — ми, на тому боці — тільки Пратт із Логаном та лейтенант Брікс. А все одно страшно. Пратт, чортяка клешнястий, розправлявся швидко, нічого ніколи не боявся. Тому кричимо хором, як домовилися: «Піднімай, капітане, чорний прапор! Не хочемо більше служити королю!» Він, звісно, за шаблю і на нас — хотів рубатися. Але Логан його за пояс ухопив, зашепотів щось. Ми чекаємо. Заздалегідь між собою домовилися, що не відступимося. Коли Пратт хоче бути нашим капітаном — його воля, а закомизиться — кінець йому. Послухався Пратт хитрого ірландця. Це ми потім тільки зрозуміли, що Гаррі нараяв нас обдурити, а тоді зраділи. Коли капітан сказав, що хай буде, мовляв, по-нашому, «гіп-гіп-ура» кричали й шапки кидали. Тому що з таким вожаком все байдуже. Знову ж таки ніхто з нас навігації не знав, карту читати не вмів… А Джеремі каже:

«Давайте здобич на острові сховаємо. Не треба нам такий скарб морем возити. Корабель у нас ядрами пробитий, бурею пошматований, у трюмі тече. Не дай, Боже, потоне. Підемо на Тортугу, купимо там новий корабель, а потім повернемося». Вибрали ми десять людей, кому можна довіряти. І висадилися вони разом із Праттом і Логаном на берег… Що, рому більше нема?

Гарбуз висмоктав із обох фляг останні краплі. Це його трохи підкріпило.

— Скрині завантажили у човни, півдня перевозили на берег. Там мілина, близько до острова не підійдеш… Чекали ми на них п’ять діб, на якорі. Але повернулися тільки Пратт і Логан. Лихо, кажуть, на нас дикуни напали. Всіх повбивали, ми насилу забралися. От падлюки! Ясна річ — повбивали наших товаришів, а здобич заховали! Хотіли ми зв’язати їх та допитати з катуванням, але далеко до того. Пратт здоровенний, півдюжини хлопців повбивав-покалічив. Гаррі теж спритний, як в'юнець. Та ще лейтенант Брікс їм допоміг. Лейтенанту, щоправда, Пикатий Джим кишки випустив…

Сили Гарбуза залишали. Він говорив ледь чутно, і Летицц довелося нахилитися до його губ. Я стрибав по землі, схвильований розповіддю.

— Що було далі? — запитала дівчинка.

— … Ми б із ними впоралися, але навіжений Пратт заліз у пороховий погріб, закрився там і кричить: «Підірву корабель до бісової матері!» І Логан з ним теж був… Спустіть нам вітрильний бот, каже, а самі всі йдіть у трюм. Дайте нам відплисти, потім робіть, що забажаєте. Ну, ми порадилися. Джим каже: нехай пливуть. Ми їх на кораблі наздоженемо. Нікуди не подінуться… Зробили ми все, як наказав Пратт (а придумав Гаррі, це напевно). Приготували бот, самі спустилися в трюм. Нагорі щось прогуркотіло. Джим каже: пора, хлопці, вперед! Ми кинулися сходами, а люк відкрити не можемо. Пратт, диявол двожильний, зверху дві палубні гармати прикотив. Скільки ми не билися, ніяк не вилізти. Довелося сокирою через дві переборки прорубатися. Поки вибралися, бота й сліду не стало… Кільки днів никали ми морем навмання, ну й налетіли на риф неподалік він Мартиніки. Всі, крім Джима, мене і шотландця Х’ю, потонули… Два дні нас носило хвилями на уламку щогли. Потім рибалки підібрали, привезли у Фояль. І кажуть нам: три дні тому тут був Гаррі. Один. Сказав усім, що корабель загинув, а капітана Пратта акули зжерли. Сів Логан, підступний убивця,

1 ... 72 73 74 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сокіл і Ластівка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сокіл і Ластівка"