Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

В Соренто вони пробули ще десь з тиждень, перш ніж Роанові прийшло повідомлення з’явитися на суд. Це, в свою чергу означало, що Юнта не хоче розійтися мирно. Чоловік тяжко зітхнув. Він розумів, що приїхавши додому, він потрапить в справжнє пекло. Але відступати він наміру не мав. Роан хотів покінчити з цим усім в любому випадку.

– Мені треба буде летіти. – сказав Роан. – Надіюся, ти не будеш сумувати тут без мене!

– Буду! – серйозно відповіла Ален. – Звісно буду! А як же інакше! Ти ж їдеш в саме гніздо. Я навіть трохи переживаю за тебе.

– Та ну, не бійся. Я обов’язково повернуся. Треба ще дописати декілька лінійок. А можливо і підкорегувати мій останній роман. Я вже знайшов собі нового видавця, котрий готовий зі мною співпрацювати. Тож не все так страшно. Усе складається добре. Головне, зараз все зробити розумно. Адже так ти говорила мені позавчора.

Ален усміхнулася. Так, вона казала це, щоби підтримати його. Але вона не думала, що він буде записувати чи запам’ятовувати її фрази.

– Та годі тобі! – сказав Роан. – Я ж не на війну їду. Я просто прилечу, зустрінуся в суді, все розкладу по поличках і відразу ж назад. Ну, ще навідаюся до брата. Він же ж підтримує мене. А значить нам.

– Якщо ти хочеш провідати брата, то тобі вартує приїхати до нього не з пустими руками. – сказала Ален. – В гості їдеш – купи подарунок. Бодай маленький. Бо як так – сам на морі а до брата з яким лицем!

Так, вона права. Це правда. О, як же вона права. Роан від здивування просто витріщився на дівчину і не міг нічого сказати. Він не міг повірити, що чує таке від жінки. Його дивував сам факт того, що так можливо. Він обняв її і ніжно поцілував.

І за які такі заслуги його молитви почуло небо? Роан навіть не міг собі уявити. Адже, раніше він навіть мріяти про таке не міг. Але сьогодні, він це чує від Ален.