Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Артур

Довгі гудки з телефону мене не радують. Інспектор Ульсен з  ранку поза зоною досяжності. Усі мої грандіозні плани на сьогоднішній день залежать виключно від колеги дружнього відділення Інтерполу. Розраховую на його допомогу.

Ну і на везіння. Воно буде доречним.

Фіфті-фіфті - можуть послати. Сам знаю, як ставляться експерти й лаборанти у відповідних органах до таких схиблених на роботі слідчих, як я.

В рідних пенатах  шоколадка двигун процесу. А тут? Тут я, як сліпе кошеня на льоду.

Інспектор дуже зайнята людина. Воно й зрозуміло. З його статусом грози місцевого криміналітету, що день, що ніч - все одно.

Коли всі звичайні люди сплять, такі, як він працюють і навпаки. А частенько буває, що поспати не вдається ні вдень ні вночі.

- Мила дівчино, чи не підкажете ви мені, де знайти Наталі, покоївку? - доходжу до середини коридору і користуючись тим, що на моєму шляху зустрічається працівник готелю.

На дівчині, що йде повз, формений одяг, що дозволяє вільно і сміливо звернутися до неї з подібним питанням.

- Наталі? У нас немає такої покоївки, - вона відповідає, не замислюючись, - Ви, напевно, ім'я переплутали. З постояльцями таке частенько трапляється. Може, я зможу вам чимось допомогти.

- Ні-ні. Її точно звати Наталі - мені потрібна саме вона.

На обличчі покоївки з'являється гримаса здивування з присмаком невдоволення. Вона демонстративно поводить плечиком і залишає мене стояти на роздоріжжі - куди рушити далі, щоб досягти своєї мети?

Здійснювати пошук розшукуваної особи, досліджуючи кожен закуток будівлі готелю? На це потрібен час, якого у мене катастрофічно не вистачає.

Мета у мене - знайти газету, яку забрала з собою Наталі, йдучи напередодні ввечері з нашого номера.

- Дівчина виходить на зміну на вимогу, на заміну, - звучить пояснення від адміністратора, коли я спускаюся на перший поверх і підходжу до рецепції. - Але будь-який ваш каприз і до ваших послуг будь-яка з наших покоївок. - Чоловік багатозначно примружується, на його обличчі з'являється фривольна усмішка, яка свідчить про те, що він готовий увійти в моє становище, як чоловік до чоловіка.

- Так її зараз немає в готелі? - намагаюся бути витриманим та ігнорувати його натяк. Зовсім не до пояснень із кожним працівником готелю.

- Ні. Увечері буде, згідно з графіком, - каже він, переглядаючи службові записи.

- А тачка, її робоча тачка. Де вона може бути в цей момент? - у мене ще є надія, що вдасться вийти на слід зниклої газети.

- Тачка це майно готелю. Природно, що ... Де? Вона може бути тільки там, де їй належить бути, на поверсі.

- Підкажіть де її шукати, - даю йому зрозуміти, що налаштований конкретно

- Хвилиночку, - адміністратор бере слухавку телефону, даючи мені зрозуміти, що послужливість - його характерна риса, і він переверне весь готель догори дриґом, щоб догодити гостю.

Окрилений, що справа зрушила з мертвої точки - раз людина на рецепції задіяла телефонний зв'язок, то є шанс, що все з'ясується, мені допоможуть знайти спочатку тачку, на якій, можливо, лежить газета, а потім і саму газету, заради якої весь сир-бор, я перевіряю пошту на своєму телефоні.

Від Андрія має прийти повідомлення з деталями нової справи.

Пробігаю його очима по діагоналі і розумію, чому все так, з точністю до навпаки, ніж я собі уявляв.

Дівчина, чию квартиру ми з Андрієм відкрили на вимогу сусідів, щоб звільнити тварин, опиняється в розшуку і сліди її ведуть до Норвегії, де я, власне, зараз і знаходжуся.

Я не встигаю відійти від емоційного сплеску з цього приводу, переглядаю наступні документи справи, затримуюсь на тому де фотографія пропажі, і не можу повірити своїм очам.

Йосип на кобилі! Риси господині котів, що оголошували округу воплями, спочатку мені нагадують, а потім я, придивившись, на сто відсотків упевняюся, що вони ідентичні рисам обличчя покоївки Наталі, яка напередодні  перебувала переді мною в  готельному номері.

Чи може бути таке? Збіг? Важко повірити. Але нікуди не дітися. Пам'ять моя й очі мене поки що не підводили.

Хіба що можна припустити, що зустрічаються на світі люди-двійники і це той самий випадок - жарти природи.

- Я все з'ясував. Напарниця Наталі прибирає зараз кімнату під номером шістдесят дев'ять. Ви можете застати її там, якщо поквапитеся, - чоловік дивиться на мене з почуттям переможця в нелегкій справі із задоволення мого бажання щодо розшуку тачки.  Він полегшено зітхає, кладучи слухавку, з почуттям виконаного обов'язку.

- Дякую, - коротко кидаю йому вже на ходу.

«Важка доля хлопцеві випала» - думаю попутно. «Бажання постояльців можуть бути такими непередбачуваними». 

Професійний азарт бере гору в моїй свідомості й рухає моїми подальшими діями.

Піднімаюся на шостий поверх - шістдесят один, шістдесят три...,- миготять таблички на дверях кімнат перед моїми очима.

- Артур? Колего, мені приємно, що ви вирішили нагадати про себе, - телефонує інспектор Ульсен, власною персоною.