Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

318
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 193
Перейти на сторінку:
барикадою, ми прилаштували полиці з книжками (від осколків!). Вийшло: завжди темно. Зате безпечно! Прокинувшись, ми зайнялися переставлянням. Дружно, втрьох, посунули книжкову шафу, загородили нею диван. Звичайно, від снаряда шафа з книжками не врятує, тільки від залізної «дрібноти».

Після ранкового сніданку ми навчалися. Писали граматичні вправи, завчали слова. Я намагалася читати чеченською мовою. Потім арабською. Аладдин уважно слухав. Нарешті він похвалив мене!!!

Потім він розповів, що кілька років не жив удома. Часто був окремо від родини — в інтернаті. Поскаржився, що цієї осені застудив нирки, хворіє. Мама розтерла його маззю від радикуліту. Звеліла обв’язати поперек хусткою. Схитрував він чи ні, але розчулив мою маму. Я помітила: вона плакала на кухні. І бубнила собі під ніс: «Бідолашні діти! Життя не бачили! І життя нема!»

Уранці Аладдин ходив за мамою хвостом. У коридорі ткнувся носом у її плече, як маленький. Потерся щокою і сказав:

— Якщо чесно — я дуже жити хочу. Я боюсь! Я навіть не одружений ще.

Мама нічого не встигла відповісти — пролунав стукіт у двері. Дуже зловісний — я відразу це відчула. Я вийшла. У під’їзді стояли сусіди. Вони пояснили: увечері бомба влучила в будинок поряд. Вона пробила два поверхи. З’єднала їх! Загинула Раїса — вірменка, яка прийняла іслам дванадцять днів назад. Вона стояла на молитві. Не перервала її.

Літня чеченка, яка навчала Раїсу азів ісламської віри, була з нею. Але злякалась. Вискочила на сходи, стала спускатися вниз. Ця жінка врятувалась! Вона всю ніч просиділа на шматку сходів. Її зняли тільки вранці родичі, вночі вони були в підвалі. Літня жінка частково втратила дар мови.

Зелений осколок влучив Раїсі в скроню. Раїсу поховали у свіжій вирві, в саду. Через дорогу від її ж будинку, під вишнею. Аладдин та інші сусіди прочитали над нею молитви.

Незвичайний приємний запах повіяв до поховання від її тіла. Він був і після віддання тіла землі! Чарівне явище могли б підтвердити всі люди, які були присутні на цьому похороні.

Прийшовши додому, я відчула цей запах навколо себе. Я плакала. Мені дедалі страшніше когось втрачати на цій війні. Аладдин торкнувся моєї руки і сказав:

— Раїса в раю! Минуле знято з неї у зв’язку зі зміною віри. Я впевнений! На землі гірше, ніж на небі. Не плач, царівно!

Він попрощався й пішов.

Допомагали на похороні: сусід-росіянин Ніколай, брат Ази Шахрудин, сини чеченочки — сусідки, у якої Раїса тимчасово жила. Також Аладдин і Тагір із приватного сектора. Були всі жінки й чоловіки, хто мешкає в ближчих будинках. Близько двадцяти людей!

Стася забрала собі Раїсину обручку. Зняла з пальця покійної, на пам’ять. Я помітила, як гірко посміхнулась моя мама, і ще сильніше засмутилась. Стільки різної допомоги встигла дати людям Раїса! Як красиво вона вміла співати. Своєю трагічною загибеллю вона вразила мене.

Я боюся втратити Аладдина! Я боюся залишитись без мами! Я — боюся!

Удень зайшов Джин. Сказав, що виїхати з міста не вдалося. По шосе стріляли з гармат із кількох боків!

Я поворожила йому на картах. Вийшло: та дорога, про яку він думає, — буде.

Джин випив чаю з печивом і пішов.

Я молилася про душу Раїси. Молилася про гаразди для Аладдина. Про безперешкодну дорогу Джина. Я згадала й помолилася про Мусліма, який уміє збирати квіти, онука жінки Зулай із першого під’їзду.

Царівна Будур

27.11.

8.50. Джин у нас. Каже, що, поки не побачить свого друга, не може остаточно виїхати. Погода сонячна. Отже, будь-якої миті можливий авіаналіт.

Отак, любий мій Щоденничку! Ми можемо з тобою попрощатися назавжди. До речі, коли летять важкі бомбардувальники і тяжко, наче втомлені джмелі, гудуть, я чую в цьому музику з нотного зошита Смерті.

Уночі бомбили. Не в нас, а в центрі міста і приватний сектор, ближче до району заводів. Джин прохав нас надвір не виходити. Попередив:

— Велика ймовірність раптових вуличних боїв. Небезпечно!

Він приніс справжній, білий, великий хліб!

9.10. Бомбардують. На щастя — далеко. По приймачу бабусь-сусідок передають: у Чечні йдуть «килимові» бомбардування. Це коли зовсім нічого й нікого не залишається?!

Аладдина немає. Ми зустрінемось, якщо Бог дасть.

Царівна Будур

29.11.

28 листопада, вчора, приїхала сестра тьоті Мар’ям, Ліза.

Вона сказала, що має гроші на вивезення однієї людини і що вона спеціально приїхала по мене як поранену. Мар’ям та її родина вміють виконувати обіцянки! Мама заявила, що залишиться вдома. Стерегти майно. Я вперлась. Їхати відмовилась. Боялась кинути маму. Вона ж пропаде без мене.

— Дякую! — промовила я. — Тобі і Мар’ям! Але моє життя в розлуці з тими, кого я люблю, мені не потрібне.

Замість нас у дорогу, у біженці, швидко стала збиратися Мансурова мати — Варя. Вона вирішила: вивезти принаймні Башира, саму себе й телевізор. На дорогу синові гроші вона мала. Друге місце в автобусі, для Варі, оплатила Ліза.

Уміють люди орієнтуватись! Мама намагалась умовити мене виїхати. Вона навіть зібрала легкий пакет з одягом. Але я не поїду! Це — вирішено! Мама провела сусідок і мого веселого друга.

Автобус сьогодні мав під’їхати о 07.00. Він затримався на годину. Мама допомогла нести ковдри, подушки. Ризикуючи життям, вона поверталася додому через пустир, під обстрілом. Я молилася за маму. У мене був шанс залишитися повною сиротою. Раптом у мою самоту постукав Аладдин. Запитав:

— Чи все гаразд?

Кинув у мене пачкою печива. Повідомив:

— Я поспішаю! Маю пару хвилин. Треба терміново знайти хлопців. Попередити їх про одну справу.

І додав:

— Якщо вже ти не виїхала, я до вас заходитиму! Не сумуй!

Сьогодні в нас хліба немає. Харчів — теж. Ближче до вечора я і мама сходили на ринок. Нічого не купили, крім пакета рису. У продавців були цигарки й шоколадки. На ринку жінки розповіли: о 15.00 обстріляли автобус із біженцями. Автобус їхав до Інгушетії. Продавчині назвали дані цієї трагедії: сорок людей убито, четверо поранені.

Господи! Як там наші?

Поліна

30.11.

Учора ввечері прийшов Аладдин. Він повідомив:

— Джин загубився!

Зізнався, що вони посварились. Пояснив мені причини:

— Джин мав не розмовляти з тобою. Ти — з ним.

Аладдин був злим і розгубленим. Раптом він заявив мені й мамі, що багато думав і вирішив: він не стане псувати моє життя. Але він дуже хоче зараз, у війну, одружитись!

Його супутницею стане доросла жінка. Яка була заміжньою. У разі його смерті такій жінці не так страшно лишитися самій, як це

1 ... 72 73 74 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."