Читати книгу - "Ляльковий дім"

Яльмар. Справді?

Гіна. Та як же! Він же все сам та сам. Не потрібно йому нічиїх послуг. Ну, і грубку сам розпалив. А каглу й не відчинив. Повну кімнату диму напустив. Такий сморід, що…

Яльмар. Та що ти!

Гіна. А потім ще краще. Треба було загасити вогонь — він і виплеснув туди всю воду з умивальника!.. Таку грязюку на підлозі розвів — неподобство!

Яльмар. Це вже неприємно.

Гіна. Я покликала двірничку прибрати там у нього, у нехлюя. Але тепер раніше як після обіду туди й увійти не можна.

Яльмар. Куди ж він оце подівся?

Гіна. Пішов прогулятися — сказав.

Яльмар. Я теж заходив до нього на хвилинку… коли ти пішла по провізію…

Гіна. Чула. Запросив його на сніданок?

Яльмар. Ну, розумієш, так трохи перекусити до обіду. Для першого дня… незручно не запросити. Адже в тебе завжди знайдеться що-небудь.

Гіна. Доведеться знайти.

Яльмар. Тільки, будь ласка, щоб не було так, аби-аби, Гіно. Реллінг з Мольвіком теж, мабуть, зайдуть. Я, бачиш, зустрів Реллінга на сходах, ну й довелося…

Гіна. Ще й цих двоє!

Яльмар. Господи Боже… куском-двома більше чи менше! Хіба не все одно?

Старий Екдаль (відчиняє свої двері і визирає). Слухай, Яльмаре… (Побачивши Гіну.) А-а!

Гіна. Вам щось потрібно, дідусю?

Екдаль. Ні, ні, однаково. Гм… (Зникає.)

Гіна (бере кошик). Будь ласка, наглядай за ним добре, щоб не пішов.

Яльмар. Авжеж, авжеж, постараюсь. Слухай, Гіно, добре б вінегрету з оселедцем… Реллінг і Мольвік, мабуть, здорово гульнули вночі.

Гіна. Коли б тільки не прийшли завчасно…

Яльмар. Ні, нічого, встигнеш.

Гіна. Ну гаразд. А ти ще встигнеш попрацювати трошки.

Яльмар. Яж працюю! Роблю, скільки можу!

Гіна. Кінчиш, — і все, як гріх з душі. (Виходить з кошиком до кухні.)

Яльмар сидить деякий час, водячи пензликом по фотографії; працює мляво, неохоче.

Екдаль (виглядає, озирає кімнату і тихо камеє). Ти дуже зайнятий?

Яльмар. Та сиджу ось тут, з цими карточками.

Екдаль. Ну, ну, звичайно!.. Якщо вже такий зайнятий… Гм! (Зникає, залишаючи двері відчиненими.)

Яльмар (мовчки продовжує деякий час працювати, потім кладе пензлик і йде до дверей кімнати старого). А ти дуже зайнятий, батьку?

Екдаль (бурмоче в себе у кімнаті). Якщо ти такий зайнятий, то і я теж. Гм!

Яльмар. Ну гаразд. (Іде й сідає знову за роботу.)

Екдаль (трохи згодом знову з'являється на дверях). Гм! Бачиш… я не те щоб уже дуже зайнятий, Яльмаре.

Яльмар. Мені здалося, ти писав.

Екдаль. А, чорт! Хіба не може Гроберг зачекати якийсь там деньок чи два. Не горить же, справді!

Яльмар. Звичайно. І ти ж бо не наймит якийсь.

Екдаль. А там треба було б…

Яльмар. От-от. Хочеш туди? Відімкнути тобі двері?

Екдаль. Не завадило б.

Яльмар (підводячись). Та вже за одним заходом збутися.

Екдаль. От-от. Завтра на ранок усе повинно бути готове. Завтра ж?… Гм?

Яльмар. Завтра, завтра.

Удвох розсувають двері, що ведуть на горище.

Крізь слухові вікна світить ранкове сонце.

По горищу пролітають голуби; інші туркочуть, сидять чи ходять по горищу. У глибині горища час від часу чути кудкудакання.

Ну, можеш іти, батьку.

Екдаль (входить на горище). Хіба ми не разом?

Яльмар. Та, знаєш… мабуть… (Бачить у дверях кухні Гіну.) Я? Ні, мені ніколи. Працювати треба… Та ось тільки завіску опущу… (Тягне за шнурок.)

Двері горища від самої стелі до підлоги запинаються завісою, нижня частина якої з клаптя старої парусини, а верхня — з куска розтягнених рибальських сітей. Підлоги горища, таким чином, не видно.

(Відходить до стола.) Ну от, тепер, сподіваюсь, дадуть посидіти спокійно з годинку.

Гіна. Знову йому конче потрібно туди, вовтузитись?

Яльмар. А хіба було б краще, якби він побіг до мадам Еріксен? (Сідає.) Тобі щось потрібно? Ти ж бо сказала…

Гіна. Я хотіла тільки спитати, як по-твоєму — тут накрити?

Яльмар. Та, мабуть, ніхто так рано не прийде?

Гіна. Ні. Я нікого не чекаю сьогодні, крім отієї парочки, яка хоче знятися вкупі.

Яльмар. А, чорт! Не можуть знятися іншим разом!

Гіна. Нічого, любий мій. Я сказала їм прийти по обіді, коли ти спиш.

Яльмар. Ну, тоді добре. То ми тут розташуємось.

Гіна. Атож. А накривати ще рано? Стіл мені поки що не потрібний. То ти сиди собі, працюй.

Яльмар. Бачиш, здається, працюю, скільки можу!

Гіна. Зате потім і гуляй собі. (Виходить знову до кухні.)

Невелика пауза.

Екдаль (на дверях горища, за сіткою). Яльмаре! Яльмар. Ну?

Екдаль. Боюся, що все-таки доведеться пересунути корито.

Яльмар. Яж увесь час говорив тобі. Екдаль. Гм… гм… гм… (Відходить від дверей.)

Яльмар працює, потім кидає, підводиться і скоса дивиться на горище. Гедвіг виходить з кухні.

Яльмар (швидко сідає на стілець). Тобі чого?

Гедвіг. Я так, заглянути до тебе, тату.

Яльмар (трохи згодом). Чого ти тут блукаєш, шукаєш? Назирати, чи що, послали?

Гедвіг. Зовсім ні.

Яльмар. А мати що робить?

Гедвіг. Мама цілком поринула у вінегрет. (Підходить до стола.) Може б, я тобі допомогла щось, тату?

Яльмар. Ні. Краще я сам. Краще вже самому всюди і скрізь… поки сил вистачить!.. Не бійся, Гедвіг: поки батько твій не надірветься…

Гедвіг. О, тату, не говори так!.. Недобре! (Ходить по кімнаті. Зупиняється коло відчинених дверей на горище і зазирає туди.)

Яльмар. Що він там робить?

Гедвіг. Мабуть, хоче покласти новий прохід до корита.

Яльмар. Ніколи йому не впоратися самому! А я повинен тут сидіти неначе прикутий!

Гедвіг (підходить до нього). Дай мені пензлик, тату… Я вмію.

Яльмар. Дурниці. Тільки очі попсуєш.

Гедвіг. Зовсім ні. Давай, давай пензлика.

Яльмар (підводиться). Ну, хіба тільки на хвилину, на дві, не більше.

Гедвіг. Ну то що ж зі мною може статися? (Бере пензлик.) Ось так. (Сідає.) А ось і взірець.

Яльмар. Тільки не зіпсуй очей! Чуєш? Я не беру на себе відповідальності за тебе… Сама тоді на себе нарікай — чуєш?

Гедвіг (ретушуючи). Так, так, добре.

Яльмар. А ти дуже здібна, Гедвіг. Лише на дві хвилинки, розумієш? (Прослизає за завісу на горище.)

Гедвіг працює. Чути, як Яльмар і Екдаль про щось сперечаються на горищі.

(Виходить із-за сітки.) Гедвіг, подай-но мені кліщі з полиці. І молоток. (Обертаючись назад.) Ти зараз побачиш, батьку. Дай-но мені тільки показати тобі, як я придумав!

Гедвіг, діставши з полиці потрібні інструменти, передає їх йому.

Дякую. Саме, знаєш, вчасно до нього