Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ukrainian dream «Последний заговор» 📚 - Українською

Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

291
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ukrainian dream «Последний заговор»" автора Василь Зима. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 103
Перейти на сторінку:
определенно мешаете, — вона спробувала пройти між ними, але той, нижчий, схопив її за плече і смикнув до себе.

— Какая быстрая! Ты будешь трахаться, милая, либо за деньги, если перестанешь хвост распушать, или бесплатно, если попытаешься слинять. Вняла, коза?

— Пугаешь? — Люда подивилася йому в очі й хижо засміялася. — Меня пугать не надо, я забыла, что значит бояться, особенно таких лишенцев, как ты. Свали. — Люда різким рухом звільнила руку з його цупких пальців і ступила кілька кроків назад.

— Ты пойдешь с нами, сучка, и обслужишь восемь человек совершенно бесплатно. Я же по твоим сучьим глазам вижу, что ни паспорта, ни прописки, ни мужа у тебя нет, денег у тебя тоже нет. Кто тебя спасать станет, шлюшка? — високий дістав ніж і приставив їй до живота.

Цей інцидент помітили кілька людей, але, поглянувши на двох здорових дядьків і непричесану, погано вдягнену жінку, вирішили не втручатися.

— Спокойно иди перед нами и не думай тикать, все равно догоню, — нижчий штовхнув її у спину. Вона не зрушила з місця, стояла й дивилася йому в очі.

— Топай, коза.

— Да пошел ты, — вона з усього маху вдарила його поміж ніг і, не давши високому оговтатись, кинулася бігти через базар. Нижчий і бородатий, якому було дуже боляче, голосно матюкався, а високий побіг за нею. Він наздогнав її досить швидко, вхопив за волосся й сильно вдарив у спину кулаком. Люда впала на асфальт і геть подерла обличчя. Кров стікала на підборіддя, затікала в рот. Високий підняв її і ще раз ударив.

— Ты, курва бешеная, попала, убью к чертовой матери. Ты знаешь, кого ударила?

— Такого же козла, как и ты.

— Пиздец тебе, — він дістав ніж і хотів непомітно ввігнати його під ребра.

— Спрячь нож, терпило, — кремезний хлопець із дуже характерною зовнішністю й манерою говорити підійшов до них упритул і вхопив високого за руку. — Чего ты тут шаришься? Это моя территория.

— Не понял, — намагався вирватись, але йому це не вдавалося, той, кремезний, тримав його досить міцно. — Ты кто?

— Меня зовут Кирилл. Так, девку чего гоняешь?

— Она пацана нормального обидела.

— Нормальных пацанов бабы не обижают. Чего пристал к ней?

— Они… — Люда хотіла все пояснити, але Кіріл наказав їй мовчати.

— Ты потом отрапортуешь. Давай говори дальше.

— Руку отпусти, — високий нарешті звільнився й заховав ножа до кишені. — Да она шлюха конченая. Мы хотели с пацанами групповушник устроить, ее решили взять. Все по-честному, за работу — сто гринов. Она давай брыкаться, коза бешеная, он Миху покалечила. — Міха в цей час уже підповзав до них.

— Теперь ты вещай, — повернувся до Люди.

— Я не шлюха, — втерла футболкою обличчя, — я работу пришла искать, деньги нужны. Эти пристали, давай на групняк подписывать.

— Так, вы двое свалили на хер, и чтобы я больше здесь вас не видел, я не хочу проблем на рынке, здесь люди работают. Чего вы беспредельничаете? — вони повільно пішли до виходу, сказавши щось Люді, але вона їх не почула. — А ты — давай за мной. Умоешься, поешь, и потом решим, что там да чего. О, мобила, постой, я сейчас, — він дістав із кишені мобільний телефон і, давши їй знак, аби вона йшла слідом, пішов уперед: «Да, милая. Да, я уже этим занимаюсь. Нет, там еще не был. Да успею я. Сколько там того дела? Забрал, отдал и получил бабки. Все, позвоню». — Заколебала эта Натаха.

— А она кто? — Люда сказала так, аби просто підтримати розмову.

— Да жена моя. Мечтает свалить за границу. Да я и не против, но надо денег подкопить. Что там делать без денег? А? В стране развитого капитализма? Там же полный абзац без денег. Да?

— Да, наверно.

— Эй, Саня, вынеси даме умыться! — крикнув якомусь хлопчині, той побіг кудись і незабаром повернувся з відром води, милом і рушником.

— Спасибо, — вона довго змивала з обличчя кров, мила руки, втім, кров знову текла, і Люда не могла її спинити.

— Слышь, ты еще йод принеси, — хлопець знову зник і знову повернувся. — Дай я замажу царапины. — Кіріл щедро змастив рани йодом, їй дуже пекло, але вона мовчала. — Печет?

— Так, чуток. Нормально.

— Пройдет. Щас пожрем, и все нормализуется. Ты откуда сама?

— Из Киева. Я сына ищу.

— А, ясно. А он что, утек?

— Нет, это я утекла. Он просто ушел.

— Давай ешь. — Той самий хлопчина приніс бутерброди, тарілку «Мівіни», пляшку горілки й ковбасу.

— А ты? — узявшись за бутерброди.

— Я выпью с тобой. Так, сто грамм, чисто символически. Ты поешь давай, а потом накатим. С водкой лечиться легче. Хотя я не пью. Вообще мало пью. Так, по случаю.

— Скажи, а ты бандит? — Люда сьорбала з ложки «Мівіну», ніби боялася, що в неї одберуть цю пластикову тарілку супу.

— Ну, да, вроде бандит, — засміявся.

— А че тогда мне помогаешь? Хочешь трахнуть?

— Дура ты, девка. А бандиты че, не люди?

— Люди, наверное, — допила суп, проковтнула бутерброд і відкусила чималий шмат ковбаси.

— Запить бы надо, — відкрив пляшку, налив собі й Люді грам по сто. — На вот, выпей. Все легче станет.

— Я не люблю водку.

— А кто ее любит? — підніс стакан до губ. — Ну что, вздрогнули? — випив залпом, утер рота рукавом. Люда закусила ковбасою.

— Хорошая водка. Мало выпили. Да больше нельзя. Работать надо.

— Да, надо бы. Да работы нету.

— А те все равно, за что деньги брать?

— А что предложишь?

— Да есть тема одна. Можешь за вечер пять штук срубить. И заметь, — відламав собі ковбаси. — Это чисто для тебя, из уважения. Понимаешь?

— Не совсем. А что за работа?

— Да так, на шухере постоять, пока я там одно дело оформлю.

— Что за дело?

— Это тебя не касается. Поможешь?

— А у меня есть выбор?

— Тогда давай доедай и поехали, — дістав із кишені ключі від машини, пішов, Люда — слідом. На землі валялися ковбаса, пляшка горілки та порожні пластикові стаканчики. Була друга година дня.

Розділ 50 (Chapter 50)

Анна відчинила двері й запросила Марка ввійти. Вдома нікого не було. Великий двоповерховий будинок, здавалося, не звик до запальних гулянок, посиденьок і веселих паті. Тут жили люди, які мовчки сиділи в своїх кабінетах, кілька разів на день зазирали до їдальні, снідали, обідали і вечеряли, потім казали один одному «на добраніч» і йшли спати. Меблі — дубові, темного кольору, вони чи не найкраще підкреслювали характер господарів: ті були багатими й самовпевненими. Але це багатство не сприймалося ними як велике щастя, що зненацька впало

1 ... 72 73 74 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ukrainian dream «Последний заговор»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ukrainian dream «Последний заговор»"