Читати книгу - "Розмір має значення"

Ми з моїм Грицем вмостились біля монітора. Замиготіли заставки: «зберігати в таємниці», «тільки для працівників УГС» і таке інше. Потім на екрані з’явився рудий вусатий огрядний дядько з капризним підборіддям та синіми очима, круглими, як ґудзики. Дійсно, вуйко собі та вуйко. Нічого більше про нього не скажеш.

- Ґедзь Пантелеймон, перший заступник кошового отамана Першого Коша Великого Возу Галактичного Українського Конгресу, фінансовий директор корпорації «Зоря». П’ятдесят три роки, одружений, троє дітей… - вголос читав мені Гриць, а я все вдивлявся в круглі очі зниклого вуйка та намагався вхопити там щось, бодай ниточку.

Де ж ти подівся, га?

- За свідченнями близьких людей, характер рівний, трохи бурчливий, ворогів не має, друзів багато, за свідченням службовців «Зорі», тямущий фінансист, добрий фахівець, як сказала одна пані, «хитрий хохол». На роботі і вдома взаємини рівні. Шкідливі звички: палить тютюн, п’є багато пива…

- Хіба це шкідлива звичка? - спитав я.

Гриць підняв очі від монітора, потім посміхнувся й почав знову:

- Погані звички: палить тютюн, п’є багато пива, уві сні дуже хропе…

- Дуже? - уточнив я.

- Дуже.

- Як саме?

Гриць знову звів очі:

- Так, що дружині доводиться спати в іншій кімнаті… - він вловив у моїх очах іронію і знову посміхнувся. - Ні, він і справді дуже хропе.

Нам показали зйомку номера в готелі після зникнення пана Ґедзя. Жодних слідів боротьби, жодного безладдя, ліжко зім’яте, ковдра відкинута, так, наче осьо спав чоловік, потім підвівся і вийшов. Єдине, що вся одежа лишилася в номері. Але з готелю пан Ґедзь не виходив, та й взагалі, за інформацією від адміністрації, з готелю того дня не виходив жоден голий чоловік.

«Лінгвісти, - подумав я. - Скажуть таке: не виходив жоден голий чоловік. Так, наче жінки виходили, а от саме чоловіків не було. Шляк би їх трафив, тільки мову псують».

- Слухай-но, - мені раптом спала на думку одна річ. - Коли він хропе, та ще й гучно, то, мабуть, сусіди чули це, га? Я гадаю, в готелях стінки не надто товсті.

- Не надто, - погодився Гриць. - Тому адміністрація вимушена була відселити всіх сусідів з бокових кімнат і навіть згори та знизу. Тобто чотири кімнати, що мають спільні перестінки або перекриття з кімнатою 211, тієї ночі були порожні.

Але швидко здаватися нас не привчили.

- Грицю, - попрохав я. - А у вас є план готелю?

Він мовчки натиснув кнопку, і на моніторі намалювався план. Кімнату 211 прикрашав жирний червоний хрест.

- Сусідів навпроти опитували?

- Так, навпроти жили двоє молодят з Харкова. Вони всю ніч займалися коханням, тому нічого не чули.

- Добре, - я подумки домалював до плану третій поверх, потім перший, підрахував… - А у кімнаті 110 хто жив?

Гриць на мить замислився, потім натиснув кнопку:

- Пані Стрейзанд, Кейптаун, 89 років, удова.

- Допитували?

Гриць здивовано звів брови:

- Ні. А навіщо? Ми допитували всіх, хто жив на шляху від 211-ї до виходу, а 110-а - це поверхом нижче і зовсім в інший бік.

Я зробив суворе обличчя.

- Знайдіть її, будь ласка, - і поки Гриць порпався з кнопками комп’ютера, пояснив: - Розумієш, 110-а має спільний кут з 211-ю, а старі пані завжди погано сплять, тому вона могла багато почути, як ти вважаєш?

- Тут на моніторі з’явилося обличчя старенької сивенької жінки зі жвавими очима. І подивившись в ці очі, я зрозумів, що не помилився.

- Хау ду ю ду? - чемно запитав Гриць.

- Хау ду ю ду, - відповіла жінка. - Вот’с хеппенд?

Гриць видобув з кишені посвідчення й тицьнув співрозмовниці в очі. Він відрекомендувався працівником Української Регіональної Поліції, у відповідь на що пані на моніторі раптом перейшла на щиру українську:

- О, дуже приємно. Мій прадід теж був українцем. Чим я можу допомогти шановному пану?

Ми перезирнулися. Гриць відкашлявся.

- Пані жили три тижні тому в готелі «Заграва»?

- Так, а то що? - жваві очі з цікавістю роздивлялися нас.

- А чи пані не чули вночі чогось дивного? З другого поверху.

- Чула, - охоче обізвалася та. - А я все гадаю, чи запитає мене хто, чи ні…

- І що ж ви чули? - не дуже ввічливо перервав її Гриць, але вона не образилася.

- О, то було дуже цікаво. Дуже, - жінка кокетливо поправила зачіску. - Першої ж ночі, як я там оселилася, до речі, непоганий готель і до того ж дешевий, я тепер завжди буду зупинятися там… Так от, першої ж ночі, як я оселилася, десь близько одинадцятої раптом звідкілясь згори почулося страшне гарчання. Ви знаєте, я не дуже розуміюся на зоології, але мені здається, що то був тигр.

Гриць посміхнувся.

- Дарма ви смієтесь. Справжнісінький тигр. Він так гарчав, як ото, знаєте, в зоопарку. Я злякалась та зателефонувала адміністратору. А вони чомусь засміялись. Отак, як ви. І знаєте, на мене це справило дуже погане враження - у них в готелі тигр, а вони сміються. Потім вони сказали, щоби я не хвилювалася і спокійно спала, а вони спробують це вирішити. Добре сказано - спокійно спати! Коли над вами так гарчить! Але потім гарчання припинилося.

- Коли це було? - швидко запитав Гриць. «Чіпкий хлопець» - подумав я.

- Коли? - перепитала пані Стрейзанд. - Мені здається, близько дванадцятої. Так-так, зараз я згадую, було двадцять на дванадцяту.

- Ви так точно запам’ятали?

- Аякже! - вона, здається, навіть обурилася. - Коли б над вами, добродію, всю ніч гарчав тигр, я гадаю, ви б теж запам’ятали.

- Дякуємо, пані Стрейзанд, - посміхнувся Гриць.

Вона стрельнула очима:

- Прошу. А що, власне, сталося?

Гриць брехав не замислюючись:

- Це і справді був тигр. Його вкрали з цирку і переховували в одному з номерів. Але це, зрозуміло, не повинно вплинути на репутацію готелю «Заграва».

- Та що ви кажете! - сплеснула руками жінка на моніторі. - А я вже гадала, може, мені причулося. Може, я, стара, вже зовсім з глузду з’їхала. А виходить…

- Дякуємо, пані Стрейзанд, - вставив Гриць. - Ви нам дуже допомогли.

- Прошу, - обізвалася та і зв’язок вимкнувся, не чекаючи на продовження.

Ми перезирнулися.

- Невже він і справді так хропе? - запитав Гриць у простір.

Я тільки значуще звів брови.

- Отже, Грицю, виходить, що він зник з готелю приблизно о пів на дванадцяту.

- Виходить, - погодився він.

У голові блукали деякі підозри, але я не