Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) 📚 - Українською

Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)" автора Габріель Гарсія Маркес. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 88
Перейти на сторінку:
неприємні миті, які я пережив з «Ер Франс» через листа, якого ніколи не писав. Насправді «Ер Франс» отримала витіюватий і гнівний протест за моїм підписом, в якому я скаржився на погане поводження, жертвою якого став під час регулярного рейсу цієї компанії з Мадрида в Париж в конкретну дату. Після ретельного розслідування, компанія наклала на стюардесу стягнення, а служба зв’язку з клієнтами надіслала мені у Барселону дуже люб’язного і покаянного листа із вибаченнями, від якого я сторопів, бо насправді ніколи не летів тим рейсом. Ба більше: я завжди літаю такий переляканий, що навіть не помічаю, як до мене ставляться, а всі мої сили йдуть на те, аби тримати руками моє крісло, для того, щоб допомогти літакові втриматись в повітрі, чи старатись, аби діти не бігали проходами через страх, що вони проб’ють підлогу. Єдиний неприємний інцидент, який пригадую, стався під час польоту з Нью-Йорка в настільки переповненому і тісному літаку, що було важко дихати. Під час польоту стюардеса дала кожному пасажирові червону троянду. Я був настільки переляканий, що відкрив їй своє серце. «Було би краще, — сказав я їй, — якби замість троянди нам вділили ще п’ять сантиметрів простору для колін». Гарна дівчина, що походила зі сміливого роду конкістадорів, зухвало відповіла: «Якщо вам не подобається, то висідайте». Мені, ясна річ, і на думку не спало писати жодного листа з протестом в компанію, назви якої я не хочу згадувати, я лиш потроху їв троянду, пелюстку за пелюсткою, неспішно жуючи її цілющі пахощі проти страху, доки не відновив дихання. Тож коли я отримав листа від французької компанії, то почувався таким засоромленим через те, чого не робив, що особисто пішов в їхній офіс, аби все з’ясувати, і там мені показали листа з протестом. Я не міг би його дезавуювати, і не тільки через його стиль, але й тому, що мені самому було б нелегко виявити, що підпис підроблений.

Чоловік, що написав того листа, без сумніву, той самий, що читав лекцію на Канарах, і той, хто робить усе те, про що я довідуюсь тільки випадково. Часто, коли приходжу до когось зі своїх друзів, я з розсіяним виглядом шукаю в бібліотеці свої книжки і пишу посвяту їм так, щоб вони не помітили. Та вже не раз мені трапилось виявити, що книжки вже підписані — моєю власною рукою, тим самим чорним чорнилом, яким я завжди користуюсь, і в такій самій короткій манері, і підписані автографом, якому для того, щоби бути моїм, бракує лиш одного: аби його написав я.

Такою ж несподіванкою для мене було читати в немислимих газетах якесь своє інтерв’ю, якого я ніколи не давав, але від якого не міг би чесно відмовитись, бо у кожному своєму рядку воно збігається з моїми думками. Ба більше: найліпше з наразі опублікованих моїх інтерв’ю, яке найкраще і найясніше виявляло найбільш заплутані завулки мого життя, і не лише в літературі, але також в політиці, в моїх особистих смаках, а також радощах і сумнівах мого серця, з’явилось років два тому в якомусь другорядному каракаському журналі і було вигадане від початку і до кінця. Воно мене дуже повеселило, і не лише тому, що було таким достовірним, а ще й тому, що було підписане повним ім’ям жінки, якої я не знаю, але яка мусить сильно мене любити, аби так добре мене знати хоча б через посередництво мого іншого «я».

Щось схоже трапляється у мене із захопленими і добрими людьми, яких я зустрічаю по усьому світові. Завжди є хтось, хто був зі мною там, де я ніколи не бував, і хто зберігає приємний спогад про ту зустріч. Чи той, хто є другом когось із членів моєї родини, якого насправді не знає, бо в іншого «я», здається, стільки ж родичів, скільки у мене, хоча вони також несправжні, а є двійниками моїх родичів.

У Мексиці я часто здибую когось, хто розповідає мені про бучні гулянки, які він влаштовує з моїм братом Умберто в Акапулько. Востаннє, коли я його бачив, він подякував мені за послугу, яку я йому зробив через брата, і я не мав іншої ради, як сказати йому «будь ласка, чоловіче, нема за що», бо я ніколи не був настільки безсердечним, аби зізнатись йому, що я не маю брата, який би звався Умберто чи жив в Акапулько.

Три роки тому я саме пообідав у себе вдома в Мехіко, коли подзвонили у двері, і один з моїх синів, вмираючи зі сміху, сказав: «Батьку, ти там сам про себе питаєш». Я скочив з крісла, думаючи з непогамовним хвилюванням: «Нарешті він тут». Однак це був не той, інший, а молодий мексиканський архітектор Ґабріель Ґарсія Маркес, спокійний і скрупульозний чоловік, який з великим стоїцизмом переносить нещастя фігурувати в телефонному довіднику. Він мав люб’язність з’ясувати мою адресу, аби принести мені кореспонденцію, що роками накопичувалась в його офісі.

Недавно хтось, хто був проїздом у Мехіко, знайшов в довіднику наш телефон, і йому відповіли, що ми у клініці, бо пані щойно народила дівчинку. Чого мені іще бажати! Фактом є те, що дружина архітектора, мабуть, отримала букет чудових троянд, і то дуже заслужених, на відзначення щасливої появи доньки, про яку я мріяв усе життя, але ніколи не мав.

Ні. Молодий архітектор також не був моїм іншим «я», а кимось значно поважнішим: повним тезком. Натомість інший «я» не знайде мене ніколи, бо не знає ні де я живу, ані який я, і не зміг би виобразити, що ми є такими різними. Він і далі насолоджуватиметься своїм ілюзорним існуванням, яскравим і чужим, із власною яхтою, приватним літаком та імператорськими палацами, де купає в шампанському своїх розкішних коханок і в кулачному бою перемагає своїх найголовніших суперників. Він і далі живитиметься моєю легендою, донезмоги багатий, довіку молодий і вродливий, до останньої сльози щасливий, тоді як я знай старію без терзань за друкарською машинкою, далекий від його маячні і безчинств, і шукаю щовечора моїх друзів на все життя, аби перехилити звичну чарку і безутішно тужити за запахом ґваяви. Бо найбільш несправедливим є це: що славою насолоджується інший, а життям караюсь я.


17 лютого 1982 року,

«Ель Паїс» Мадрид

Бідні добрі перекладачі
1 ... 72 73 74 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"