Читати книгу - "Танці утрьох"

12 травня, 02.14

— Слухай, а ти крутий, виявляється, — серйозно сказав Пельш, коли ми, від’їхавши від будинку моди щонайменше кілометра півтора, зупинилися покурити й обговорити ситуацію, що склалася.

— А ти думав, — байдуже мовив я, хоча гордість розпирала мене. — Я, чесно кажучи, у такій халепі ще ніколи не був.

— Невже у тебе раніше не стріляли?

— Траплялося, але, як правило, через яку-небудь дурницю.

— А тут таке, що забудеш, як маму рідну звати.

— Розумію. У тебе ж сьогодні стріляли.

— Хіба? А я думав у тебе, — скромно відповів Пельш.

— Та хіба не байдуже? Якби їм пощастило трохи більше, а нам — трохи менше, пришили б обох.

— Зате тепер ми їх засадимо, — мрійливо мовив Пельш. — По десять років кожному, без права листування.

— Куди це ми їх засадимо? Нікуди ти їх не засадиш. І знаєш чому?

— Ні? — ображено запитав Пельш.

— Тому що вони поводилися адекватно своєму службовому становищу і нашій з тобою поведінці. Служба в них така, розумієш?

— Володю, яка служба? Вони ж у нас першими стріляли, — Пельш не на жарт розсердився.

— А хто першим у будинок моди поліз?

— Ми, — тужно мовив Пельш.

— Отож-то й воно, Ігоре, — відповів я повчально. — І вагомих оперативних причин для проникнення в нас не було. Будь-яка бульварна газетка за три сотні погодиться надрукувати статтю «Міліціонери — розбійники». Тому з нашого боку ні позову, ні службової доповіді Булавіну, ні взагалі будь-якого витоку інформації не повинно бути. І не буде. О-кей?

— Гм, о-кей, — неохоче погодився Пельш.

— А ти молодець, — простягнув я йому руку. — Чудовий напарник.

— Ти теж нічого, — сказав він, потискуючи мою долоню. — До речі, в мене є для тебе одне службове повідомлення. Дозволиш? — змовницьки запитав Пельш.

— Викладай, що там у тебе.

— Розумієш, поки ти там нишпорив у столі бухгалтера і гортав порнографічні журнальчики…

— Ніяких журнальчиків там не було, — запально перебив його я.

— А на комп’ютері… Та це не важливо. Словом, я вставив дискетку в комп’ютер і дещо скачав.

— Ти хочеш сказати, що встиг переписати… — моє обличчя мимовільно витягнулося, і я широко усміхнувся.

— Усе, варте уваги, і, зрозуміло, базу даних з антикваріату.

— Покажи-но, — з викликом мовив я, так ніби Пельш стверджував, що вміє підтягуватися на одному пальці, а я сумнівався в його вправності.

Пельш поліз у ліву кишеню штанів, довго нишпорив у ній.

— Загубив?

— Не зовсім, — збентежено промимрив Пельш.

— Тоді поясни, що сталося, — сказав я, відчуваючи, що сталося щось неприємне.

— Глянь-но сюди. Коментарі потрібні? — Пельш витяг з кишені дискету, хоча правильніше буде сказати те, що залишилося від неї — зовсім пошкоджений металевий сердечник.

Про те, щоб зчитати інформацію, можна було забути.

— Кишеня пошкоджена?

— Прострелена наскрізь. У двох місцях.

— Подякуй долі, що куля відскочила рикошетом, міг би лишитися без стегна.

— Спасибі, спасибі, спасибі, — розлютовано затарахкотів Пельш, киваючи головою, як китайський болванчик. — Було б краще, якби шматок м’яса вирвало, не так уже й страшно, а так уся робота коту під хвіст. Тепер на бухгалтера не натиснеш.

— Якби тебе поранило, ми, мабуть, не вибралися б з будинку моди живими. Крім того, дискета не доказ. Як ти довів би, що списав її саме з комп’ютера бухгалтера, а не взяв у себе в Управлінні.

— Як це не доказ? Чи знаєш ти, комп’ютерний нечемо, що база даних бухгалтера реєструвала дату і час будь-якої операції копіювання інформації на сторонню дискету? І єдина, підкреслюю, єдина дата, яка там стояла, це п’яте число п’ятого місяця цього року?

— П’ятого місяця? — перепитав я, згадуючи, що п’ятим місяцем є травень.

— П’ятого травня, напередодні вбивства Рубіної, рівно тиждень тому, бо вже субота, друга година ночі, бовдуре неотесаний.

Я трохи образився і, щоб якось насолити Пельшу, сказав:

— Це нічого не означає.

— А які тобі докази потрібні? Сьогоднішня розмова з Гретинським, про яку ти вже встиг забути, хіба не є доказом? Але ж він у дружній і невимушеній обстановці, за ThunderhawK’oM, якого ти, до речі, зовсім незаслужено зневажаєш…

— О Боже! Гретинський також маніяк?

— З чого ти взяв?

— Він теж, як оглашенний, прикипає до екрана комп’ютера і літає по джунглях… А я гадав, що він нормальний хлопець і гарний залицяльник.

— А він і є нормальний хлопець, на відміну